Читать «Золото і кров Сінопа» онлайн - страница 159

ПІСЛЯМОВА

Якщо читач не втратив цікавості до теми підводних човнів…

А. Биховський у книзі “Оповідання про російських кораблебудівників” (1966) пише: “Підводні човни запорожців були першим самобутнім втіленням ідеї підводного плавання. Відомо, що 1595 року під час одного з бойових походів до анатолійського берега, запорозькі козаки, перекинувши догори дном свої легкі судна “чайки”, сховалися під ними і потай підійшли до ворожого узбережжя.”

До цього є кілька зауважень. Перше, щоб підійти до анатолійського берега, не треба було ховатися, бо за винятком тих місць, де стояли міста-фортеці, він — берег був здебільшого пустельний. До Сінопа ж, про який ідеться в романі, зрештою як і до будь-якого тогочасного міста-фортеці, підійти непоміченим було просто неможливо. Друге, “чайки” мали розміри менші за розміри військової каторги і близькі за розмірами до торговельного корабля. Щоб штовхати таке судно, будучи під водою, потрібна велика команда. Повітря, що знаходилося під тим ковпаком, не вистачило б і на чверть години.

А ось що пише французький морський історик Монжері в книзі “Про підводне плавання та війну” (1820): “Запорозькі козаки використовували гребні судна, здатні занурюватися під воду, долати в зануреному стані великі відстані, а потім повертатися назад під вітрилами”.

У своїй книзі Монжері наводить також описання конструкції човнів, здатних плавати під водою. За його описом, запорожці обшивали свої човни ззовні шкірою; корпус їхній накривали герметичною палубою, а над нею встановлювали вертикальну шахту, всередині якої знаходився козак, який оглядав горизонт і управляв судном. Крізь шахту ж надходило всередину й повітря під час плавання в зануреному стані. Човен під водою рухався за допомогою весел. Герметичність у місцях проходу весел досягалася шкіряними манжетами.

Цю конструкцію запорізького підводного човна Монжері дає на підставі свідчень турецьких, балканських істориків, а також публікації статті відомого французького вченого монаха-домініканця Р.Урньє (Фурньє), котрий побував у Константинополі в кінці ХVІ століття, в якій він писав: “Тут мені розповідали надзвичайно неймовірні історії про напад північних слов’ян на турецькі міста й фортеці — вони з’являлися несподівано, вони піднімалися прямо з дна моря і наводили жах на всіх берегових мешканців і воїнів. Мені й раніше розповідали, буцімто слов’янські воїни перепливали море під водою, але я вважав ті оповіді вигадкою. Тепер же розмовляв особисто з тими людьми, котрі були свідками підводних набігів слов’ян на турецькі береги.” Нагадаємо, що мова йде про 1595 рік.

Той, хто має хоч одне авторське свідоцтво на винахід, підтвердить, що підводний човен запорожців є аналогом (первинною ідеєю) будь-якого апарату підводного плавання, від невеликого океанографічного пристрою, до атомної субмарини. Саме винаходом, а не відкриттям, бо відкриття зробив Архімед. Жюль Верн — “винахідник” підводного човна “Наутилуса” також не міг не знати праць Урньє та Монтері. До слова сказати, усі фантастичні ідеї цього письменника виростають з відомих і маловідомих, але визнаних тогочасною Французькою Академією Наук винаходів і відкриттів.