Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 53

— Якщо й з’являться, то дарма, — каже Серж. — Тоді світ буде готовий зустріти їх як належить. Ті ракети вже не важитимуть анічогісінько.

— Можливо, можливо… — пробурмотів Севастьянов. ^- Одного жаль, друже. Жаль, що все так несправедливо.

— Ти про що, командире?

— Про несправедливість часу. Нас не буде, а ці продовжуватимуть життя. Радітимуть сонцю, небу, морю. Просто усьому світові!

— Давай будемо оптимістами, Вікторе Степановичу, — розвів руками Серж. — По-перше, ми ще тут, а вони в небутті і поза часом. І до того ж ще невідомо, чи вдасться комусь повернути лінкор з цими дикунами, які замірялися почати фактично велику ядерну війну.

В цю мить біля причалу зупинилася маленька машина, і з неї вийшла Віруня. Бігцем перейшла трапом на сторожовий корабель і прилучилася до гурту офіцерів. Гарна, вродлива жінка стояла перед ними з сяючим обличчям.

— Вірунечко, ти наче з балу, — привітав її усмішкою «дідусь» Серж. — Щось я не бачу печалі з приводу деяких трагічних подій.

— А печалі й не буде, — сказала досить фривольним тоном молода жіночка. І тут ж звернулася до барона Реттігана. — Дорогий бароне. Хочу привітати вас. Ваш син буде жити! Він уже живе!

Реттіган аж роззявив рота.

— Ви певні, міс?

— Більше, ніж певна. Все відбулося дуже просто. Коли ми стояли в його палаті біля вікна… ми — це головний лікар і я… і дивилися в бінокль на далекий силует отого клятого лінкора, і потім побачили над ним щось дуже дивне, щось величезне, чорне, наче хмара, і побачили, як лінкор раптово зник із обрію, то я почула за спиною в себе голос Теренса. Дивлюся на нього, а він каже: «Дайте мою одежу». Звичайно, одежі йому не дали, він мусить ще побути на лікарняному режимі, але з вас, бароне, велика пляшка шампанського!

Своє слово докинув і «дідусь» Серж. Змалював подвиг, вчинений старим на лінкорі «Звитяжний», надто сказав, що пан барон готовий був віддати життя за спасіння міста і для того підтягнув до борту грізного лінійного корабля цілий човен з нітротолуолом. Але тепер він має подвійну радість: врятовано його сина і одержано невістку небувалої української вроди!

— Дідуню, прошу тебе: не перехвалюй мене, бо, може, я не сподобаюсь своєму свекру, — манірно накопилила губи Віруня. — То я ж оце приїхала сюди, щоб дізнатися, що сталося з тим лінкором? Бо все так дивно! Тільки він зник з обрію, і одразу ожив мій Теренс! Може, це випадковий збіг обставин?

Їй сказали: не збіг і тим паче не випадковий. Все сталося із суворою закономірністю, згідно із велінням… скажемо так: космічного Розуму. Віруня має знати всесилля його, Віруня була гірким свідком цього всесилля, коли на підгірській дорозі її разом з Теренсом Реттіганом під час спуску з гірської садиби бабусі Леонори наздогнали кавказькі бандити, обсипали вогнем автоматів і смертельно поранили Теренса. Але, на їхнє щастя, дивовижна поява в небі Космічного Брата розігнала і навіть частково знищила банду, після чого Теренса було доставлено у морський шпиталь.