Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 191

— Доповідають із сльозами, — мовив Президент твердо. — А що Україна служила для Кремля чорновозом, то ти маєш цілковиту рацію. Ми й вугілля давали, і метал плавили, і руду добували… Всю імперію обслуговували чорною продукцією.

— Мудро ж колись батько народів закваску зробив! — зловтішно вигукнув у напівтемряві Горобен-ко. І зітхнув ремстиво: — Усе вкупі перемішано, в одному велетенському військовому казані! Нашо нам тепер така військова закваска? Куди ті потужності пускати?

Головлікар подумав:

— А ще ж і атомних станцій натикали нам стільки — кошмар!

— То особстаття, Андрію, — зітхнув Президент. — Знаєш, як прив’язували першу атомну в Україні? Академік Александров прилетів до Щербицького, відчинив ногою двері до його кабінету і прямо заявив: — «Мою станцію предлагаю прив’язать в Вишгороде. Полная безопасность гарантирована! Можете хоть на Крещатике ее построить».

— От і построїли! — хмикнув Горбенко. І враз сторожко повернувся до вікон. — Наче вертольот… А? Не чуєш?

— Чую і радію за наших льотчиків. — сказав Президент. — Хай готують твого покаліченого. За півгодини буде в області на операційному столі.

Коли виносили до вертольота постраждалого, Президент стояв у коридорі, спостерігав за людьми. Горіли попід стінами на тумбочках гасові лампи, і від них важке, непевне світло осявало постаті Горбенка в накинутому наопашки пальті та двох санітарів у кожушках, що несли ноші з хворим…

Було незручно, з вулиці вривався зимний протяг, всі квапилися, штовхали один одного. Президент мимоволі зробив крок уперед, і його очі вперлися в лице постраждалого. Воно здалося знайомим. Мав насунуту на голову кудлату шапку, і з-під неї позиркували осклянілі очі. Маленькі, запалі, з проблиском страждання. Кущуваті брови, викривелені губи…

Це ж був Загула! Точно — він! їхній шкільний товариш, прозваний колись веселим прозвиськом «Загуляйвітер». Його пронесли, на порозі підняли трохи вище, і він далі поплив, як єгипецький фараон перед вічністю.

«Так ось де нас звела доля! — подумав Президент. — Химера!.. Страхітлива і дивовижна химера!. І таланить же мені чинити добро. Усім! Усім без винятку!..»

Підійшла дружина, взяла Президента за руку і майже силоміць повела його до машини. Вона відчувала його стан.

— Все уладналося. Не переживай, — мовила голосно, серед гулу моторів.

— Якби ти бачила його очі, — зірвалося з його вуст.

— Чиї? — не зрозуміла дружина.

— Загули… Я тобі розповідав колись. Пообіцяв мені кілька мільйонів і зник. Це його будуть оперувати в області. Нещасний! Розбився по дорозі, жінка загинула… — Президентів голос бринів болем: — 3 обленерго доведеться вести особливу мову.

— Так невинне ж обленерго, — сказала дружина. — Кажуть, хурделиця порвала дроти.

— Ти вічно ладна всіх прощати, люба моя, — дражливо мовив Президент.

— А сама, бачу, гориш!

Від лікарні протоптаною стежкою швидко ішов головлікар.

— Слава Богу, всунули його в вертоліт, — сказав він. І враз обняв Президента: — Хотів тобі спасибі сказати, та не хочу наврочити… Мені з області після операції подзвонять. А я вже тобі…