Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 33

— Значить, вчилася не тому, що треба, — скрушно зітхнув старий майстер. — Та що ти хочеш від Гельди? Онде люди в літах, та й ті спотикаються… Гріх мовити погане про нашого головного конструктора, але ж ти поглянь, сину, як дивно він себе поводить.

— І справді!.. То з робітниками заграє, то біжить до президента, п'є з ним каву.

— Отруту п'є, а не каву, — відрубав Зіберт, і в його очах, що загубилися в сітці зморщок, залягла тінь скорботи. Раптом погляд майстра впав на якісь креслення, що лежали під Гансовою рукою. Зіберт розпромінився. — Вчишся?

— Та ось… за хімію взявся, пане… пробачте, товаришу Зіберт, — мимоволі підвівся з-за столу юнак, для якого все, що було пов'язане з наукою, уявлялося чимось святим. І дядько Зіберт теж в його очах був ніби святий. Ще б пак, хоч і не має інженерської освіти, а знає не менше за якогось там конструктора! — Товаришу Зіберт… не можу втямити, що це за історія з «флегматизованим воднем»… Невже ж ми самі не можемо виготовити газу?

— Газу! — засміявся Зіберт. — Над ним люди б'ються вже півстоліття. До речі, ти хоч уявляєш, що воно таке — «флегматизований водень»?

Юнак знітився. Звичайно, він чув про це, багато чув, і сам не раз устрявав у суперечки. А тільки от пояснити…

— Хто зна! Треба погортати підручник хімії.

— Ну, в підручнику хімії ти багато не вичитаєш, мій юний друже, — сказав серйозно Зіберт. Підсунув собі стільця, сів біля хлопця. — Ти чув коли-небудь про таку річ, як підйомна сила газу?

На Гансовому обличчі майнула тінь образи.

— Що ви, дядьку Зіберт!.. — Хлопець насупив брови, став швидко цитувати напам'ять давно завчену фразу — Підйомна сила газу — це сила… це та сила, з якою кубічний метр такого газу, занурений у повітря, намагається піднятися вгору. Вона дорівнює різниці між вагою одного кубічного метра повітря і одного кубічного метра газу.

Очі майстра уважно дивляться в лице юнакові. Ніби вивчають його. Прискіпливо, суворо, довго. Хлопець не витримує погляду. Може, він щось не так сказав? Може, наплутав?

— Я точно вивчив… дядьку Зіберт…

Лице Зіберта враз прояснилося. Схилившись над столом, майстер узяв чистий аркуш, вийняв ручку.

— А тепер дивись! Візьмемо питому вагу водню за сто. Хай це буде сто процентів. Отож, водень — сто. Далі запишемо в колонку всі інші підйомні гази: гелій, світильний газ, ну… І, звичайно, вакуум.

— Вакуум же не газ! — ніби аж зрадів хлопець, що йому вдалося впіймати на помилці старого майстра.

— Вакуум — порожнеча, — солідно промовляє майстер і без тіні усмішки продовжує записувати щось на папері. — Але ми впишемо сюди й вакуум. Порівняємо їх між собою. Треба ж нам з'ясувати, що має найбільшу питому підйомну силу.

Почерк у Зіберта рівний, каліграфічний, цифри лягають на папері, наче гарненькі живі ляльки. Кожна цифра так і виграє округлими боками, так і посміхається до Ганса.

— Читай, — наказує Зіберт.

— Ну… що ж тут читати?..

— А ти читай, не соромся, — м'якшає голос майстра.