Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 8

Про що він думає, що з ним, звідки це дивне відчуття? Затьмарення минуло. Навалилося, обпалило, зникло. Махнуло крилом, закаламутивши дійсність, відштовхнуло, ніби вал прибою — і відкотилося. Навколо знову мокрий пісок, мул в щілинах каміння… дзенькіт падаючого скла, втеча керівника групи, задимлений зелений вогонь під ногами.

Вибір позиції, удар пострілу, плями на брудній стіні.

Дурна, погана ілюзія. Якби він був ясновидцем — хіба довелося б йому стояти тут і вкотре вже робити приписане хвилиною і залізною логікою боротьби?

Лікарняна палата, холодні присоски мнемозонду, розчарування на переважно беземоційних обличчях гебістів. Тепер він знає: біди його почалися не в Глушині, а раніше, задовго до того жахіття наяву, уривки якого пурхають у голові.

Ілюзія більше не відволікала агента Нагляду від насущних справ, і він, не замислюючись, підкоряючись рефлексу, всадив кулю в потилицю крокодилоподібному. Акуратно вліпив, як по утікаючому кабанові. Потім, уже цілком усвідомлюючи свої дії, повернувся до товстуна, який корчився, намагаючись заштовхати назад в очниці очні яблука, які тріснули від полум’я, і вистрелив йому у скроню.

— Який ідіот додумався облицьовувати ліфт пластмасою? — запитав Богун у напарника. Напарник не відповідав, він був мертвий.

Задихаючись од їдкого диму, Богун кинувся сходами нагору. Тепер у нього зовсім не залишалося часу, й він злетів на шостий поверх зі швидкістю гелікоптера. Він мчав сходами, не звертаючи уваги на тривожні обличчя і гамір людей, які повискакували зі своїх квартир. Не звикли у нас іще, дякувати Богу, до вибухів у під’їздах. От і знайшлася заспокійлива думка. Щастить мені нині: унизу чотири трупи, а в мене ані подряпини.

Якщо залишити живим хоч одного — все, кінець, ти засвічений, операція на межі провалу, дні твої полічені. А так — є все-таки шанс проскочити.

Не я вигадав правила гри, — виправдувався він перед кимось. Не я цю гру розпочав, і я не можу я зупинити її, — переконував він себе. Звичайно, він не міг учинити інакше. Немає сумніву, що його дії визнають правильними. Зараз основне — випередити, встигнути першим добігти до мети.

Він дав кілька довгих дзвінків і затарабанив у двері, для чогось намагаючись зовні зазирнути у вічко. Далі, натиснувши на ручку, виявив, що квартира не замкнена. Такого Богун не сподівався. Він швидко ввійшов у передпокій; двері, цмокнувши, захлопнулися за ним. На диво тямущі двері у цих добродіїв.

— Є хтось удома?

— Я! — дівчинка визирнула з кухні. Здається, вона нітрохи не заперечувала щодо його вторгнення. Постояла, розглядаючи Богуна, зашарілася раптом, усміхнулася — і запитала:

— А як ви увійшли?..

— Мовчки! — сердито відповів Богун. Приголомшлива безпечність. Дітей своїх азів безпеки навчити не можуть. — Тата поклич!

Вона округлила оченята і пересмикнула плечима: ну і проханнячко в тебе, дядю! І відповіла байдуже, ніби про щось незначне сказала: