Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 17

Ось так. Немає тебе. Немає — і все… Він відокремлюється від свого носія, зіскакує на ходу, хвацький вершник: цю шкапу загнано, вона йому більше не потрібна. Він бачить усе очима шкапи: тісна кімнатка, шафа в головах, стіл у ногах, купа одягу на сусідньому ліжку, немає там ніякої жінки… Прокляття!

Стрибком, розпластавшись, вислизає він у криво усміхнене вікно, залишивши донорське тіло — цей замаскований під тіло труп — на кризі вівтаря. Стрибком у скло, у зелений світ, де гігантський змій здіймається над рівниною, по вінця заповненою людськими черепами. Він ширяє над усім, байдуже дивляться на нього повітряні звірі, вовтузяться над черепами переплетені тіла з вишкрябаними душами, міркує про щось Завіса, і гидотні лики померлих, немов у дзеркалі, відбиваються в ньому.

Опівночі — глухо пробив за стіною древній годинник, якого Богун не пам’ятав, про який, звичайно, нічого не знав, — у плюскотінні дощу, у шелесті листя пролунав заклик; спалахнуло раптом у небі; він піднявся — однаково не спалося, адже більшу частину дня він провів у забутті — підійшов до вікна і побачив, як зграйка ангелів, відсвічуючись у молочних хмарах, не поспішаючи перетнула небесне склепіння; він довго стояв, невідривно дивлячись на гаснучий слід, і ця слабка рожева смуга здавалася йому ниткою-дороговказом.

Свідомість повернулася майже відразу: крізь кров на віях побачив він червоні вогні вантажівки, що віддалялася. Еллі, цілком неушкоджена, аж сопучи від натуги, намагалася витягнути його з перевернутого лімузина. Богун, насилу долаючи біль, вивалився назовні. Він відбувся забитими місцями, але водієві вже не допоможеш. Блюзнірська думка: їм пощастило, свідків не буде. Хлопець за кермом зробив усе як треба.

Богун теж зробив усе як треба. Позаду гримнув вибух, пустирищем розбіглися жовтогарячі тіні й обернулися на світло, зблиснули вікнами далекі хутірські хати. У цей час вони вже піднімалися на пагорб. Еллі усе торочила про якусь чарівну вежу і дорікала Богунові за те, що він залишив її маму на розтерзання ескулапам. Еллі звинувачувала його в тому, що він забрав у них чарівну Кулю. Бідне дитя, яке начиталося щасливих казок.

Куля, зрідка розжарюючись до багряного, просвічувала крізь хустку, і в такі моменти Богунові здавалося, що все-таки найрозумніше — постукати в будь-які двері і, назвавшись двома дурними городянами, безталанними любителями пролісків, попроситися переночувати. А хто ще? Рідна, звичайно! Наша мамуся нас уже зачекалася, правда ж, Еллі? — Тихіше, шановний, ви цікаві як баба, не про все можна говорити при дитині!

Богун пояснював ці прагнення переможеного примхливою натурою поганки-Кулі та власною невпевненістю. Можливо, йому передався страх Еллі. Дівчинка трималася добре, от тільки лихоманило її, й голос уривався.

Богун стогнав і метався вві сні. Хотілося згадати — зараз, негайно — чим завершився нічний марш-кидок. Але Митар… ні, Богун, я — Богун! — міг тільки здогадуватися про це. Здається, над ранок повалив сніг, і вони, зачаївшись у неглибокому яру, грілися біля вогню; здається, він знайшов потрібних людей і залишив дівчинку у відносній безпеці, не забувши захистити її правдоподібною легендою…