Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 11

— Чого ж ви чекаєте? — поцікавився Богун, намагаючись погамувати емоції. Емоції не сприяють виживанню. — Рухайтеся! Показуйте ваше уміння. Рятуйтеся!

Червоновидий простягнув руку до кулі.

— Назад! — прикрикнув на нього Богун. — Ця штукенція мені самому потрібна. Я її конфіскую.

— Чи не могли б ви почекати з конфіскацією? Я даю слово честі…

— Виключено. Давай, татунцю, давай. Дівчинку забирай зі собою.

— Ви що ж, плануєте залишитися тут?

— Планую. Я нічого не починатиму. Зовсім нічого. Але мені для від мазки куля потрібна, — пояснив Богун, здивовано дослухаючись до власних слів, які, здавалося, народжувалися самі собою, мимоволі. — Я й так вже усі правила порушив, — додав він невідомо чому.

Дядько, тужно зазираючи йому в очі, просив:

— На якийсь час, дорога людино? Га? Довіртеся мені… та віддам я вам генератор, муситиму віддати, ви нам усім життя врятуєте! — він підвищив голос. — Ви ж не розумієте! Ми без нього як без серця… Невже ви здатні відібрати навіть серце? Серце дитини? — патетично вигукнув він, кивнувши на Еллі.

Богун розсердився:

— Я з вами по-доброму… до часу. Не варнякай дурного, діду. Згинь! Дарую вам ваші життя і волю на додачу в обмін на кулю. Зрозуміло? А міг би діяти згідно з інструкцією! — він замовк. Надто вже недвозначною була інструкція.

— Дарую в обмін… згідно з інструкцією… — бурмотів дядько, схопившись за скроні. — Дивовижно влаштована совість людська!

Він усе-таки зважився — після вагань зважився, пізнього вечора, коли навалилася втома і трохи розфокусувався погляд, оскільки не зумів він не дозволити собі зазирнути в нічний бар, де довго й ретельно мив руки; руки ніяк не хотіли відмиватися, він відчував липке на пальцях. Уважна вампірка, по-акулячому описавши два еліпси навколо його столика, зупинилася поруч, виразно повела напахченим плечем — і відпливла годуватися кудись набік, до галасливих хлопців у робочому одязі, пропахлому бензином; звідки вона знала, думав Богун, звідки вона знала, що в мене брудні руки, навіть не доторкнувшись, навіть не поглянувши на них?

Вони почали про щось шепотітися — всі троє, включаючи Еллі; ці тихі запеклі переговори, здавалося, зводилися до вигуків і махання руками.

— Мисливці вже поруч, — нагадав Богун. — І вони полюють не на мене!

— Поверніть мені зброю! — вимагав дядько.

— Угода відбулася, — Богун простягнув йому пістолет. Чоловічок схопив зброю за ствол — і зник. Це йому вдалося просто і переконливо. Набагато простіше й переконливіше, ніж у лисого з надсекретного ролика Грегора. Майстер! Вищий пілотаж. Удар, порив вітру і нічого зайвого. Ніяких тобі пасів із підвиванням.

Інші стояли мовчки і не збиралися брати приклад з дядька.

— Ну а ви чому тупцюєтеся? Поспішайте, зараз тут буде гаряче!

— Ми не зможемо… Маленькі ми ще, не навчені, — приречено сказала жінка.

Тої ж миті на сходах почалася стрілянина. Загриміло по висхідній — і завершилося через кілька секунд довгою автоматною чергою. Богун виразно уявив собі розвиток подій. Йому нібито передалося чудесне вміння мутантів бачити крізь стіни. Він ухопив кулю і кинувся на балкон. Відшарпнув край шторки й одсахнувся: внизу, біля непримітного сірого автбмобі— ля, позирали на всі боки і вгору похмурі хлопці людожерської зовнішності.