Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 69

— Звісно, краще, — відгукнувся весело Олесь. І додав лукаво: — Зокрема для небіжчиків, як ми з вами, Капітане!

— Що таке? — перепитав Раміро.

— А, та ви цього ще не знаєте! — засміявся юнак і коротко переказав Сивому Капітанові те, що чув щойно по радіо.

Ернан Раміро нахмурився. Він вийняв одну руку з кишені і поклав її на поруччя, стиснув його.

— Вони хочуть моєї загибелі, — сказав він похмуро. — Але цього вони не дочекаються. Досі я був м’якосердим. Далі такого не буде. Тепер прийшла моя черга наказувати.

Щось незнайоме досі Олесеві забриніло в його голосі, — владне, сухе і загрозливе.

— І почну я свій наступ негайно, — продовжував Сивий Капітан таким самим владним голосом. — Озирнися, Олесю!

Юнак швидко повернув голову туди, куди дивилися примружені очі Ернана Раміро. Не далі як за кілометр від «Люцифера» плив, розрізаючи хвилі гострим носом, сірий присадкуватий військовий корабель. Його середня частина була немов зрізана, палуба в цьому місці зовсім наближалася до поверхні води. Дві широкі труби випускали густий дим, що розстилався темною хмарою позаду корабля. Міноносець мчав прямо на «Люцифера».

Ернан Раміро нахилився до тонкої переговорної труби, що правила за стовпчик поруччя, і неголосно сказав:

— Увага, Валенто! Міноносець наближається. Чекайте наказів!

Олесь побачив прапор на кормі корабля. То був прапор фалангістської Іберії! Ось на щоглі міноносця з’явилися дрібні барвисті прапорці. Сивий капітан проговорив:

— Він запитує прапорцями, хто ми. Але незабаром він і так впізнає нас…

Міноносець наближався на повну швидкість. Ось уже стало видно на його борту постаті офіцерів з біноклями. Сивий Капітан все так само нерухомо стояв на палубі «Люцифера», що погойдувався на місці.

«Що хоче зробити Капітан? — подумав Олесь. — Чому ми стоїмо?..»

— Гей, на судні! — долинув гучний голос з міноносця, підсилений рупором. — Хто ви такі?

— Нечемно запитувати, не назвавши себе, — голосно і спокійно відповів Сивий Капітан, дивлячись на міноносець.

Секунду панувала мовчанка, порушувана лише плюскотінням хвиль. Це була надто незалежна, навіть задерикувата відповідь.

— Пропоную негайно відповідати, коли запитує урядовий міноносець «Сан-Себастіан»! — загрозливо пролунав той самий голос.

— Це вже краще, — насмішкувато відгукнувся Ернан Раміро. — Ми туристи, що подорожують у своїх власних справах.

— Що за судно? Як називається? — не вгавав загрозливий голос.

Ернан Раміро знизав плечима:

— «Світлоносець», приватний корабель, — сказав він.

З міноносця почувся грізний вигук:

— Не допоможе! Ми впізнали вас! Тримаємо під наведеними гарматами ваш «Люцифер». Здавайтеся! За хвилину відкриємо вогонь!

Не змінюючи пози, Сивий Капітан тихо мовив у трубу: