Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 62

Але Ернана Раміро не було в каюті керування. Замість нього за штурвалом стояв Валенто Клаудо, який навіть не відповів на запитання Олеся, вдивляючись у прилади. Мабуть, трапилося щось серйозне…

Сивий Капітан увійшов до каюти швидкими, енергійними кроками. Обличчя його було зосереджене, кошлаті брови зійшлися на переніссі. Побачивши Олеся, він кивнув йому головою і сказав Клаудо:

— Ідіть до резервуарів, Валенто. Там треба весь час доглядати. Автомат не працює. Стежте за ручними помпами.

Клаудо вийшов. Капітан зайняв його місце за штурвалом. Але і його поведінка цього разу була незвичною. Замість того, щоб спокійно і впевнено, як завжди, вести машину, Ернан Раміро щомиті поглядав на маленький циферблат біля пульта. Олесь зазирнув на той циферблат.

Його стрілка нервово хиталася. Вона то кидалася ліворуч, майже до нуля, то повільно відсувалася праворуч.

Раптом Раміро заговорив. Голос його звучав глухо, мовби Капітан з трудом стримував себе.

— Вони не лише оголосили мені війну, вони вже почали її. Підступну, жорстоку війну… розставили по дорогах міни… Одна з таких мін вибухнула під кормою «Люцифера» і пошкодила апарат, що подавав водень до машини…

Олесь зрозумів усе. А Сивий Капітан говорив далі:

— Подача водню ручним насосом дуже непевна. А головне те, що я мушу тепер витрачати більше водню. Міни можуть бути всюди. Доводиться вести «Люцифер», не торкаючися колесами землі…

— І машині весь час бракує водню, — додав Олесь, дивлячись на циферблат, на якому стрілка все так само стрибала.

Ернан Раміро поглянув на юнака. На мить його кошлаті брови розійшлися.

— Ти розумний хлопець, Олесю, — сказав він. — Не пам’ятаю, щоб я говорив тобі про цей показник. Значить, ти сам додумався. Гаразд, ставай сюди. Ти допомагатимеш мені. Стеж за стрілкою. І щойно вона опускатиметься нижче поділу «3», — відкривай рукояткою цей кран додаткового резервуара. Ми скоріше дістанемося бази, виправимо пошкодження…

… З цього моменту Олесь уже не виходив з каюти керування. «Люцифер» промчав великим шляхом Фонтіверосу, не торкаючись його колесами. Ось чому не вибухнула жодна з фугасних мін, розставлених Моеха! На екрані Раміро і Олесь бачили приховані замасковані гармати — і це не поліпшувало настрою Сивого Капітана, який примушений був вести пошкоджену машину.

Олесь не запитував, чому Капітан скеровує «Люцифер» саме сюди, до цієї пастки. Очевидно, на те були якісь важливі підстави.

А на центральній галявині, біля озера, «Люцифер» безпорадно спинився. Стрілка циферблата, біля якого стояв Олесь, притиснулася до нуля. Цілком відкритий кран додаткового резервуара не допомагав. В ньому не було водню…

Сивий Капітан спокійним жестом виключив машину.

— Перебільшена витрата водню, — мовив він. — Ми витратили робочий балон і додатковий резервуар цілком. Тепер треба замінювати балон. Залишайся тут, Олесю, стежитимеш за екраном.

Він вийшов з каюти. Олесь залишився сам. Він дивився на екран, бачив на ньому солдатів, що оточували галявину, бачив гармати, стволи яких були скеровані на «Люцифер», який безпомічно височів біля озера. Так минав час. І нарешті — з’явився той високий, худорлявий детектив. Сивий Капітан повернувся до каюти. Швидкими рухами він лагодив щось біля пульта. Лише одну фразу вимовив він, не обертаючись до Олеся: