Читать «Мартін Іден» онлайн - страница 229

Рут повторила свої слова.

— А, — промовив він, не знаючи, що б його ще сказати.

— Я бачила, як ти ввійшов до готелю, і почекала трохи.

— А, — знову повторив Мартін.

Ніколи ще в нього так не терпнув язик. Жодне слово не спадало йому на думку. Він почував себе якимсь дурним і незграбним, але ніяк не міг придумати, що сказати. Легше вже було б опинитися знов у «Гарячих джерелах». Там би просто засукав рукава й узявся до роботи.

— А потім ти ввійшла, — сказав він нарешті.

Вона кивнула головою, трохи грайливо глянула на нього й розв'язала на шиї шарф.

— Спершу я побачила тебе на вулиці, коли ти йшов з тією дівчиною…

— Так, — сказав він просто, — я проводжав її до вечірньої школи.

— Хіба ти не радий мене бачити? — спитала вона, помовчавши.

— Авжеж-бо, авжеж, — похопився він відповісти. — Але це так необачно — йти самій до готелю.

— Я пройшла непомітно. Ніхто не знає, що я тут. Я так хотіла тебе побачити. Я прийшла покаятися, що була така дурна. Я прийшла, бо не могла більше терпіти, бо так наказувало мені серце, бо… бо я дуже хотіла прийти!

Рут підвелась і підступила до Мартіна. Поклала руку йому на плече і раптом припала до нього. По натурі щедрий і доброзичливий, Мартін відчув, що йому треба обняти її, інакше він глибоко образить в ній жінку. Він міцно пригорнув дівчину до себе, але в його обіймах не було ні теплоти, ні ласки. Він просто тримав її в руках, та й усе. Рут ніжно горнулася до нього і, нарешті, змінивши позу, оповила руками йому шию. Проте ці руки не будили в ньому колишнього вогню, і Мартінові було тільки ніяково й незручно.

— Чому ти так тремтиш? — спитав він. — Тобі холодно? Може, затопити камін?

Він зробив рух, щоб визволитись, але Рут ще дужче пригорнулась до нього.

— Це просто нервове, — відповіла вона, цокаючи зубами. — Я зараз візьму себе в руки. Ну от, мені вже краще.

Рут потроху заспокоювалась. Мартін усе ще тримав її в обіймах, але більше вже не дивувався. Він знав, чого вона прийшла.

— Мама хотіла, щоб я вийшла за Чарлі Хепгуда, — сказала вона.

— Чарлі Хепгуд — це той молодик, що любить говорити всякі банальності? — пробурмотів Мартін і додав: — А тепер, мабуть, твоя мама хоче, щоб ти вийшла за мене…

Він вимовив це не запитально, а як річ цілком певну, і перед очима йому застрибали довгі стовпчики одержаних ним гонорарів.

— Вона не буде перечити, це вже я знаю, — підтвердила Рут.

— Вона гадає, що я тобі до пари?

Рут кивнула головою.

— А я, проте, анітрохи не змінився з тої пори, як вона розірвала наші заручини, — замислено мовив Мартін, — Я все той самий Мартін Іден, і навіть став гірший — ось курю. Чуєш, як тхне від мене тютюном?

Замість відповіді вона кокетливо й жартівливо прикрила йому рукою рот, як робила це не раз, і чекала поцілунку. Але Мартін не притиснув своїх губ до її долоні. Він зачекав, поки Рут прийме руку, і сказав:

— Я не змінився, не пішов служити і не піду. Зовсім не піду. Я й досі певен, що Герберт Спенсер — велика, шляхетна людина, а суддя Блаунт — справжній осел. Я недавно обідав у нього і знаю це напевне.

— А коли тато запросив тебе, ти не прийшов, — докірливо озвалася Рут.