Читать «Мартін Іден» онлайн - страница 210

Бухта, як він пригадував, була чудова і така глибока та безпечна, що Південно-тихоокеанський путівник рекомендував її як найкращу гавань для ремонту суден на сотні миль довкола. Він купить шхуну, — подібне до яхти, обшите міддю, бистрохідне суденце, — і торгуватиме копрою та ловитиме перли. А жити буде в тій долині. Збудує патріархальну очеретяну хатину, як у Таті, і заведе на судні темношкіру службу. Він прийматиме агентів з Тайохае, капітанів торговельних суден, що не мають сталого курсу, і взагалі весь цвіт братства волоцюг з південних морів. Житиме відкрито й частуватиме гостей по-королівському. З часом забудуться прочитані книжки і весь цей світ, що виявився таким злудним.

Але задля цього треба тут, у Каліфорнії, добряче набити черес. Гроші вже плили до нього. Якщо хоч одна книжка матиме успіх, можна буде продати купу рукописів. Він ще складе в збірки дрібніші оповідання та поезії і придбає й долину, й бухту, і шхуну. Писати ж ніколи не буде. Це вже твердо. А поки не вийшли книжки, треба щось робити. Не можна жити в такому півсні й байдужості до всього світу.

Якось у неділю вранці він довідався, що того дня спілка мулярів влаштовує у парку Шелмаунд пікнік, і вирішив піти. Раніше Мартін часто бував на робітничих гулянках і добре знав, що це таке, тож, коли увійшов до парку, в нього одразу прокинулися давно забуті почуття. Зрештою, робітники для нього свої люди. Серед них він народився й виріс, і хоч на деякий час покинув їх, але тепер був радий до них повернутися.

— Та це ж Март! — гукнув раптом хтось коло нього, і на плече йому лягла дружня рука. — Де ти пропадав? Плавав? Ну, ходім вип'ємо!

Він опинився в гурті давніх приятелів; декого, правда, не вистачало, зате були й нові обличчя. Не всі ці люди були мулярами, але, як і колись, приходили сюди в неділю, щоб потанцювати, посміятися, поважитись силою. Мартін випив з ними і знов відчув себе людиною. Дурень, навіщо покинув їх, — подумав Мартін. — Був би куди щасливіший, коли б лишився з ними, а не тягся до книжок і до тих, що там нагорі. Правда, пиво вже не здавалося йому таким добрим, як раніш. Воно вже не смакувало так. Це, певно, Брісенден відбив у нього охоту до простого пива. А може, книжки відучили його спілкуватися з давніми друзями? Він вирішив довести собі самому, що не відучили, і пішов до майданчика танцювати. Там спіткав слюсаря Джіма, сестриного пожильця, в товаристві високої білявої дівчини, яка одразу ж віддала перевагу Мартінові.