Читать «Мартін Іден» онлайн - страница 195

Був недільний вечір. У невеличкій залі оклендського клубу соціалістів було повно людей, переважно робітників. Оратор, розумний єврей, захопив Мартіна, але заразом збудив і неприязнь. Його вузькі погноблені плечі й запалі груди свідчили, що це справжній син перелюдненого гетто. Перед Мартіновими очима виразно постала одвічна боротьба кволих злиденних рабів із жменькою володарів світу, що панують над ними і пануватимуть без кінця-краю. Для Мартіна це миршаве створіння було символом. Це було типове втілення безліку тих слабосилих і нездольних істот, що за неминучим біологічним законом гинуть на тернистих шляхах життя. Вони були неспроможні боротися за існування. Незважаючи на всю їхню хитромудру філософію і мурашину схильність до співпраці, природа відцуралася від них заради людини виняткової. Із свого прещедрого засіву життя вона збирає тільки найкраще. Люди наслідують її і, послуговуючись тим самим методом, розводять перегонових коней і вирощують огирів. Безперечно, творцеві всесвіту слід було б вигадати якийсь кращий метод, але тим часом мешканці нашої частини всесвіту мусять годитися із заведеним ладом. Звісно, чіплятися за життя, як чіпляються за нього соціалісти, як чіпляється зараз оцей промовець і з ним уся ця спітніла юрба, що спільно силкується добрати способу, як зменшити трудноти життя і перехитрити всесвіт.

Так думав Мартін і все це висловив, коли Брісенден підбив його виступити й завдати їм чосу. Він зайшов на трибуну і звернувся до голови мітингу. Спочатку Мартін говорив тихо і трохи затинався, намагаючись дати лад думкам, що зароїлися у нього в голові під час промови єврея. На таких зборах кожному промовцеві давали тільки п'ять хвилин. Але коли Мартінові пора вже було кінчати, він саме захопився і рішуче повів свій наступ. Він зацікавив слухачів, і вони зажадали від голови, щоб той дав Мартінові договорити. Вони побачили в ньому гідного противника і напружено стежили за кожним його словом. Він говорив палко й переконано, нещадно нападаючи на рабську мораль і тактику, не криючи від слухачів, що мова йде саме про них. Він цитував Спенсера й Мальтуса і викладав біологічний закон світового розвитку.

— Отже, — закінчив він, — держава, де переважають раби, нежиттєздатна. Споконвічний закон розвитку діє й тут. У боротьбі за існування, як я вже довів, виживають дужі й їхнє потомство, а кволі та їхні нащадки приречені на загибель. Внаслідок цього кожне покоління стає сильнішим за попереднє. В цьому суть розвитку. А ви, раби, — я згоден, що рабом бути погано, — ви мрієте про суспільство, де закон еволюції буде скасовано, де кволі й непристосовані не загибатимуть, де кожен невдаха матиме доволі їсти, де всі зможуть мати нащадків — як дужі, так і кволі. Що ж тоді буде? Сила й життєздатність майбутніх поколінь не зростатимуть. Навпаки, навіть зменшуватимуться. Ось Немезіда вашої рабської філософії. Ваше суспільство рабів, рабами й для рабів урядоване — воно неминуче послабне і розпадеться так само, як послабне й розпадеться життя істот, що становлять те суспільство. Не забувайте, що я опираюся на закони біології, а не на сентиментальну етику. Держава рабів не здатна існувати…