Читать «Мартін Іден» онлайн - страница 15

_{Проте до розглянутої мотивації фінал роману не сходить, хоч вона найповніше артикулюється в його тексті. В науково-критичній літературі знаходимо й інші мотивації самогубства героя: соціопсихологічну, як людини, що відірвалася від свого класу й не змогла пристати до іншого; соціофілософську, як трагедії індивідуаліста ніцшеанського складу (її підказував автор, відповідаючи соціалістам); соціоестетичну, як фінал одвічної драми митця у «світі крамарів»; етнопсихологічну, засновану на особливостях ментальності американців і їхнього національного характеру. Історію Мартіна Ідена можна назвати, слідом за відомим літературознавцем М. Гайсмаром, «трагічною американською історією успіху».}

_{Цілком очевидно, що в заключні розділи роману перенесена та духовно-психологічна драма, яку переживав сам письменник і яку розповів у цитованій автобіографічній повісті. Вони ідентичні, можливо, аж до їхніх розв'язок, в їхній основі — втома й тотальне розчарування. Тут варто згадати той духовний і душевний стан, в якому Мартін Іден розпочинає свій рух до нового життя, його монолог, звернений до свого відображення в дзеркалі: «Ти вибрався із цієї твані (попереднього життя — Н.Б.), Мартін Іден, — промовив він, — і тепер протираєш очі перед яскравим світлом, торкаєшся плечима зір, живеш повним життям. Звір у тобі відмирає, і ти відвойовуєш найціннішу спадщину віків у тих, хто нею володіє». Але все це виявляється міражем, і в міру того, як Мартін набуває здатність реально бачити омріяний світ, омана розвіюється, і реальність стає нестерпною для його цілісної натури, схильної до максималізму.}

_{Розчарувавшись у світі, до якого прагнув, Мартін робить спробу повернутися до залишеного світу простих людей і безпосередніх почуттів, який уявляється йому тепер органічним. Однак виявляється, що це повернення для нього вже неможливе. Бійка, яку вчинили його колишні друзі, тільки на хвилю приносить йому відчуття вітальної радості буття, і тут «він зрозумів, що занадто вже звик до самоаналізу, щоб віддаватися всім серцем первісним відчуттям». Дивлячись на Ліззі, дівчину-робітницю, щиру й самовіддану в її любові, «Мартін задумався, що й справді чогось варта правильна добірна мова», власне культура. І автор робить висновок: «Тисячі прочитаних книжок стали між ними стіною (між Мартіном і його колишнім світом — Н.Б.) Він сам засудив себе на вигнання. Блукаючи безкрайніми просторами розуму, він загубив дорогу назад».}

_{Отже, Мартін опиняється між двома світами, і обидва вони виявляються тепер для нього неприйнятними. Він не може лишитися у світі, до якого пробився ціною величезних зусиль, гостро і навіть болісно він відчуває його фальш і нещирість (вони промовисто демонструються нескінченними запрошеннями його на обіди й учти, що викликають у нього «одне невисловлене питання: «Чому ж ви тоді не нагодували мене?»). Однак він не може жити й так, як жив раніше, бездумно поринаючи в каламутні хвилі життя, адже й саме життя стало для нього проблемою.}