Читать «Мартін Іден» онлайн - страница 10
Джек Лондон
Зовсім по-іншому сприймає й переживає Мартіна Рут. Тут вступає у свої права тіло, чути голос інстинкту, пробудженого близькістю сильного мужчини, словом, на перший план виходять фізіологічні імпульси й мотивації в зображенні любовного почуття, що характерне для натуралізму. «Цей чоловік лякав її, — коментує автор стан Рут, і водночас їй було приємно, що на неї так дивляться. Виховання попереджало її про небезпеку, про гріховність цієї таємної принади, але інстинкт, проймаючи все її єство, дзвенів у крові, вимагаючи, щоб вона забула про своє походження й пішла назустріч цьому гостеві з іншого світу, цьому незграбному юнакові з подряпаними руками й червоною смугою не шиї».
Ця розбіжність, це розгортання переживань закоханої пари в параметрах різних художніх систем поглиблюється з розгортанням сюжету. У Рут посилюється поклик плоті, голос інстинкту: «їй хотілося пригорнутися до цього палкого, могутнього чоловіка, що наче вулкан клекотав силою і здоров'ям, і хотілося так сильно, що вона ледве стримувала себе». Навпаки, почуття Мартіна одуховлюється, спірітуалізується, набуває ледве не релігійного характеру: «Поглядом він не раз зупинявся на її губах, жагуче бажаючи поцілувати їх. Але в його бажанні не було нічого грубого, земного… Вона була не з плоті й крові. То були вуста чистого духа, що вабили його зовсім не так, як вуста інших жінок. Він міг би поцілувати їх, прикластися до них своїми губами, але зробив би це з любовним трепетом, з яким цілують губи Господові». Ці мотиви, ці зіставлення переживань Мартіна і Рут без кінця повторюються у романі, злегка варіюючись, аж до прозріння героя, котре явно затяглося.
Словом, у Мартіна склався абсолютно неадекватний образ Рут, образ ідеалізований, романтичний, що не має нічого спільного з життєвим прототипом. Реальна Рут — дочка своїх батьків не тільки по крові, їхнє завершене втілення. Вона любить Мартіна, тягнеться до нього всім єством, але теж не вірить в його талант та спроможність стати письменником і досягти успіху. Нездатна зрозуміти його твори (хоч і філолог за освітою!), вона вмовляє його відмовитися від «нікому не потрібних писань»: зайнятися серйозною справою, робити кар'єру. Ідеалом чоловіка для неї є її батько, поважний банківський службовець, і вона бажала зліпити з Мартіна його копію. Зрештою, наштовхнувшись на «впертість» Мартіна, вона піддається наполяганням батьків і відмовляється від нього. Узагальнено слід сказати, що це пересічна міщаночка з університетською освітою, по-буржуазному обмежена й розсудлива, позбавлена здатності самостійно мислити й діяти.
Не випадково Бріссенден жахнувся, здогадавшись, що свої «Любовні сонети» Мартін присвятив «отій блідій, хирлявій самочці». Про те, яку жінку треба було б Мартінові, його друг-поет говорить у стилі Ніцше і його образності: «А вам треба велике, безоглядне кохання, вам треба вільна душа, веселково-яскравий метелик, а не сіренька міль».