Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 85

Мовчки й невесело закінчилася нарада. Визнані письменники пішли снідати до Кюба, молодь зібралась у кабінеті завідуючого хронікою. Було вирішено зробити якнайдокладніше обслідування настроїв найрізноманітніших сфер і кіл. Антошці Арнольдову доручили відділ військової цензури. Він під гарячу руку взяв аванс і лихачем «гайнув» по Невському в Головний штаб.

Завідуючий відділом преси, полковник генерального штабу Солнцев, прийняв у своєму кабінеті Антошку Арнольдова і чемно вислухав його, дивлячись в очі ясними, вирячкуватими, веселими очима. Антошка приготувався зустріти якого-небудь чудо-богатиря, — багрового з лев’ячим обличчям генерала, — гнобителя вільної преси, але перед ним сидів елегантний, вихований чоловік і не хрипів, і не ричав басом, і нічого не збирався душити й викоріняти, — все це погано поєднувалось із звичайним уявленням про царських найманців.

— Так от, полковнику, сподіваюсь, ви не відмовитесь освітлити вашою авторитетною думкою зазначені у мене питання, — сказав Арнольдов, скоса глянувши на темний, на весь зріст, портрет імператора Миколи Першого, що дивився невблаганними очима на представника преси, наче хотів сказати йому: «Піджачок коротенький, черевички жовті, ніс у поту, вигляд мерзенний, — боїшся, сучий сину». — Я не маю сумніву, полковнику, що до Нового року російські війська будуть у Берліні, але редакцію цікавлять головним чином деякі окремі питання…

Полковник Солнцев чемно перебив:

— Мені здається, що російська громадськість недостатньо уявляє собі розміри цієї війни. Звичайно, я не можу не вітати ваше чудове побажання нашій доблесній армії увійти в Берлін, але побоююсь, що зробити це важче, ніж ви думаєте. Я, з свого боку, вважаю, що найважливіше завдання преси в теперішній момент — підготувати суспільство до думки про дуже серйозну небезпеку, яка загрожує нашій державі, а також про надзвичайні жертви, які ми всі повинні принести.

Антошка Арнольдов опустив блокнот і здивовано глянув на полковника. Солнцев продовжував:

— Ми не шукали цієї війни, і зараз ми поки що тільки обороняємось. Німці мають перевагу перед нами в кількості артилерії і гущині прикордонної сітки залізниць. Проте ми зробимо все можливе, щоб не допустити ворога перейти наші кордони. Російські війська виконують покладений на них обов’язок. Але було б дуже бажано, щоб громадськість, з свого боку, також пройнялася почуттям обов’язку до вітчизни. — Солнцев підвів брови. — Я розумію, що почуття патріотизму серед деяких кіл трохи ускладнене. Але небезпека настільки серйозна, що — я певний — всі суперечки й порахунки будуть відкладені до кращого часу. Російська імперія навіть у дванадцятому році не переживала такого гострого моменту. Оце все, що я хотів би, щоб ви відзначили. Потім, треба повідомити, що військові лазарети, які є в розпорядженні уряду, не зможуть вмістити всієї кількості поранених. Тому і з цього боку громадськість повинна бути готова до широкої допомоги…

— Пробачте, полковнику, я не розумію, яка ж може бути кількість поранених?

Солнцев знову високо звів брови: