Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 600

Катя зараз же дістала призначення педагогом у початкову школу на Прєсні. Коло другого стола її мобілізували порядком громадського навантаження на вечірні курси по ліквідації неписьменності. Коло третього стола її ухопив неймовірно худий, оливковий чоловік з гарячковими величезними очима, — він повів Катю по коридорах і сходах у відділ пропаганди мистецтва. Там її навантажили виїзними лекціями на заводи.

— Зміст лекцій ми уточнимо потім, — сказав їй оливковий чоловік, — вам буде дана відповідна література і план. Не треба паніки, ви — культурна людина, цього досить. Наша трагедія в тому, що у нас надто мало культурних людей, — більш як половина інтелігенції саботує. Вони дуже й дуже пошкодують про це. Решту поглинув фронт. Ваш прихід справив на всіх дуже сприятливе враження…

І нарешті в одному з коридорів на Катю наскочив кремезний, надзвичайно метушливий чоловік з великими губами і в парусиновій толстовці, прозеленілій під пахвами.

— Ви актриса? Мені на вас тільки що вказали, — поквапливо заговорив він, і, не звертаючи уваги на відповідь Каті, що вона вчителька, обняв її за плечі, і повів коридором. — Я вас включаю в летючку, поїдете на фронт в окремому вагоні, після виїзду з Москви — хліб без обмеження, цукор і найкраще вершкове масло… Репертуар, а! З вашою фігуркою — заспівали, протанцювали, червоноармійці будуть плескати… Я послав на фронт професора Чебутикіна, йому шістдесят років, він хімік чи астроном, — я знаю? Так він називається тепер «король летючки», — співає куплети з Беранже… Можете мені не дякувати, я чистий ентузіаст…

— Слухайте! — крикнула Катя, звільняючись з-під його руки. — У мене школа, лекції і лікбез… Я фізично не можу…

— Що значить фізично? А я можу фізично? Шаляпін теж не може фізично, проте я дістав йому ящик коньяку, то він тепер сам проситься на фронт… Добре, ви подумайте… Я вас знайду…

Катя йшла додому, пригнічена відповідальністю. Гарячий вітер, віючи з порожніх провулків, закручував вихрі пилу й папірців на бруківці. Катя звернула на Тверський бульвар. Вона вираховувала, — чи вистачить їй часу, якщо спати шість годин? Значить, залишається вісімнадцять… Мало! Заняття в школі, перевірка зошитів, підготовка до завтрашніх уроків… Лікбез — дві години, не менше… Боже мій, а ходити туди й назад? Потім — треба ж до них готуватися… Вісімнадцять годин мало!

Катя сіла на бульварі, здається, на ту саму лавку, де вони з Дашею в шістнадцятому році зустріли Безсонова, він ішов весь запорошений, ледве клигаючи… Яка дурниця! Дві абсолютно ні до чого не придатні жінки не знали, що їм робити від надміру часу, і переживали неабияку трагедію, коли Безсонов — зовсім з віршів Олександра Блока: «Мерцеві тяжко між людьми живим й запальним прикидатись…» — уклонився їм і повільно пройшов мимо, і вони дивилися йому вслід, і особливо жалюгідним здалося їм те, що у нього ніби спадали на ходу напіввійськові штани…