Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 500

У цьому плані не враховано було головне: те, що під лініями і кружечками військової карти, під сіткою знаків і цифр кипіла класова боротьба з своїми особливими законами й можливостями. Крапки і лінії були різної якості: одні могли влити нові сили в червоні полки, бригади й дивізії, другі — ослабити їх.

План головкома посилав червоні армії не в тих напрямках, які передбачались вищою стратегією громадянської війни. Рух їх з півночі на південний схід, по Дону, Хопру і Медведиці, повз вороже настроєні козацькі станиці, ослабляв сили наступу, зволікав його час, давав противникові можливість маневрувати і перестроюватись.

Такі були дальші скрадливі кроки таємгіої зради в надрах Вищої військової ради республіки, що прийняла порочний план головкома до виконання. Помилка, яку, на перший погляд наче трудно було збагнути, зросла через півроку в грізну небезпеку.

Грудневий контрнаступ червоних армій почався. Він відбувався значно далі на схід від Донбасу, де в заводських і шахтарських районах нетерпляче ждали Червону Армію, щоб підняти повстання. Але туди з півдня вдерлася дивізія Май-Маєвського з шомполами й шибеницями. Правий фланг червоного наступу опинився під загрозою. Наступ загальмувався. Всю силу удару знову, вже третій раз з серпня місяця, приймала на себе Десята армія.

Ворог був численніший, краще озброєний і з багатим постачанням. У нього був злобний наступальний порив. Сили були дуже нерівні. Царицин послав на фронт останнє поповнення, все, що міг, — п’ять тисяч робітників. На допомогу прийшла творчість революції.

Французький народ в 1792 році, голодний, роззутий, озброєний саморобними піками, для того щоб перемогтй навчені війська європейської коаліції, придумав ураганний артилерійський вогонь і, всупереч усім військовим статутам, масову атаку піхоти проти знаменитих каре короля Фрідріха.

Російський народ створив нові форми ррганізації кінної бойової частини. Такою була бригада Семена Будьонного, що вийшла з Сальських степів. Не в самій лише хоробрості полягала її сила. Білокозаки теж уміли рубати до сідла. Від обозного бороданя до прапороносця з вусами на чверть будьоннівська бригада була спаяна вірністю і дисципліною. її ескадрони, її взводи формувались з односельців. Бійці, які колись разом ловили метеликів у степу, йшли поруч на конях. Сини, племінники — в строю; батьки, дядьки — на тачанках і в обозі. З того першого дня, коли Семен Будьонний вивів з станиці Платовської загін на три сотні шабель, і по цей день у них не було жодного вйпадку дезертирства… Та й куди б од’— їхав такий боєць? Не до себе ж у станицю або на хутір — на ганьбу й на суд.

За звичаєм, не написаним у статуті, в бригаді було два суди; офіціальний — трибунальський і неофіціальний — товариський. Бійця, який провинився, — чи схибнув у бою, чи не виконав наказу, чи наважилась рука на чуже добро, — судив трибунал. А крім трибуналу, в окремих випадках, бійці самі судили винних. Збиралися де-небудь далі від очей, смерком, і починали свій суд над цією людиною. І траплялося так, що трибунал, беручи до уваги одне та друге, виправдає, а товариський суд розсудить суворіше, і людина пропадала, і не було в кого допитатися про її долю.