Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 31

Після виходу першого номера в місті заговорили про «Страву богів». Одні обурювались, другі заперечували, що не так-то воно все це просто і чи не доведеться часом в недалекому майбутньому Пушкіна відіслати в архів. Літературний критик Чирва розгубився — в «Страві богів» його назвали сволотою. Катерина Дмитрівна Смоковникова негайно передплатила журнал на цілий рік і вирішила влаштувати «вівторок» з футуристами.

Вечеряти до Смоковникових був надісланий від «Центральної станції» Сергій Сергійович Сапожков. Він з’явився в брудному сюртуку з зеленої бумазеї, взятому тимчасово в театральній парикмахерській, з п’єси «Манон Леско». Він підкреслено багато їв за вечерею, верескливо, так що самому було гидко, сміявся, дивлячись на Чирву, назвав критиків «шакалами, які живляться падлом». Потім розлігся і курив, поправляючи пенсне на мокрому носі. Власне, всі сподівалися більшого.

Коли вийшов другий номер, вирішено було влаштовувати вечори під назвою «Прекрасні блюзнірства». На одне з таких блюзнірств прийшла Даша. Парадні двері їй відчинив Жиров і одразу заметушився, знімаючи з Даші ботики, шубку, зняв навіть якусь ниточку з сукняного її плаття. Дашу здивувало, що в прихожій тхне капустою. Жиров, дрібцюючи бочком за нею по коридору, до місця блюзнірства, спитав:

— Скажіть, якими ви духами душитесь? Надзвичайно приємні духи.

Потім здивувала Дашу «доморобність» усього цього, з таким галасом вчиненого, зухвальства. Правда, по стінах були розкидані очі, носи, руки, сороміцькі фігури, падаючі хмарочоси, словом, усе, що становило портрет Василя Веніаміновича Валета, який мовчки стояв тут же з намальованими зигзагами на щоках. Правда, господарі й гості, — а серед них були майже всі молоді поети, які відвідували «вівторки» у Смоковникових, — сиділи на необструганих дошках, покладених на обрубки дерева (подарунок Телєгіна). Правда, читались перебільшено нахабними голосами вірші про автомобілі, що повзуть по небесному склепінню, про «плювки в старого небесного сифілітика», про молоді щелепи, якими автор розгризав, як горіхи, церковні куполи, про якогось до болю в голові незрозумілого коника в коверкоті, з бедекером і біноклем, стрибаючого з вікна на брук. Але Даші чомусь усі ці жахи здавались мізерними. По-справжньому сподобався їй тільки Телєгін. Під час розмови він підійшов до Даші і спитав, соромливо усміхаючись, — чи не хоче вона чаю і бутербродів.

— І чай, і ковбаса у нас звичайні, хороші.

У нього було загоріле обличчя, брите і простувате, і добрі сині очі, мабуть, розумні і тверді, коли потрібно.

Даша подумала, що зробить йому приємність, якщо погодиться, підвелась і пішла в їдальню. Там на столі стояло блюдо з бутербродами і погнутий самовар. Телєгін зараз же зібрав брудні тарілки і поставив їх просто на підлогу, в куток кімнати, оглянувся, шукаючи ганчірку, витер стола носовою хустинкою, налив Даші чаю і вибрав бутерброд найбільш «делікатний». Усе це він робив не поспішаючи, великими сильними руками, і примовляв, наче особливо стараючись, щоб Даші було затишно серед цього сміття: