Читать «Пригоди в повітрі» онлайн - страница 5

— Я цілком певний, що переможу! — вдесяте повторював він.

ЗМАГАННЯ

За містом простяглося рівне поле. Поле перетинала річка.

За сто метрів од річки стрункою шеренгою вистроїлись авіамоделісти. Всіх їх було тридцять. Сьогоднішні змагання були цікаві тим, що всі моделі мусили вилетіти враз. Щоб вияснити, яка модель куди долетить, на кожній з них поставлено певний знак. У Колі на моделі намальована ластівка. У Гарика намальована ворона.

Інструктор підняв прапорець і свиснув — це був знак приготуватись.

Другий свисток — бути напоготові.

Третій свисток — тридцять моделей знялися в повітря. Одні піднялись вище, другі нижче, і всі задзижчали пропелерами, летячи до річки.

Кожну модель супроводив очима хлопець-конструктор.

Випереджаючи одна одну, вони пролітали над водою.

Але залунав крик, усі перевели очі — одна модель перекинулась і шубовснула в річку.

— Це Колина модель! — крикнув Гарик.

— Нічого подібного! — заперечив Коля.

Але Гарик запевняв, що то Колина. Всі повірили Гарикові, бо знали, як він попсував Колі модель.

Коля похнюпився й пішов до річки, щоб якось витягти ту модель з води. Йому не вірилось, що то його модель. Йому здавалось, що він добре стежив за нею і не спускав очей до того моменту, поки вигук не відвернув його уваги від неї.

Маленькі літачки, перелетівши річку, почали поволі, один по одному спускатися на поле.

ЧИЯ МОДЕЛЬ?

По той бік річки стояли вартові велосипедисти. Вони стежили, де спускались моделі, поспішали до них, відзначали місце спуску і забирали їх. А забравши, велосипедист негайно гнав мостом через річку до місця старту.

Там моделі оглядали і остаточно встановлювали, чия модель скільки пролетіла. Чим далі залітала модель, тим пізніше її привозили.

Вже повернулися всі велосипедисти, крім одного. Вони привезли двадцять вісім моделей. Двадцять дев'ята, очевидно, потонула в річці, бо Коля її не знайшов. Серед привезених не було тридцятої, Гарикової моделі.

Гарик стояв у гурті товаришів надзвичайно гордо. Всі заздрісно поглядали на нього. Ні в кого не було сумніву, що Гарик — переможець змагання. Він повертався то до одного, то до другого і повторював:

— Хай живе ворона! Ворона перемогла!

Нарешті, вдалині показалась якась рухлива точка. Інструктор глянув у бінокль і розгледів велосипедиста. Повертався останній. Натовп моделістів нетерпляче чекав на нього. Коля хвилювався. Йому здавалось, що не могло бути, щоб його модель потонула.

Та ось велосипедист під'їхав до гурту і спинився. Від рами він відв'язав модель, подав інструкторові і сказав:

— П'ять з половиною кілометрів.

Інструктор глянув на модель і, звівши очі на хлоп'ят, промовив:

— Ластівка.

Коля стрепенувся. Це була його модель. Навколо заплескали в долоні. Всі вітали переможця.

Як тільки вщухли оплески, велосипедист передав інструкторові якісь уламки. Передаючи, він скоса глянув на моделістів.

— Це уламки тридцятої моделі, — сказав велосипедист. — Вона пролетіла сім кілометрів і, налетівши на телеграфний стовп, з такою силою вдарилась об нього, що розлетілась на дрібні шматки. На одному уламку намальовано щось схоже на ворону.