Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 133

Прийшов до редакції дід з кошовкою — мабуть, з базару або на базар зібрався.

— Прочитав, дітки, звернення до читачів. І сам написав.

— Що ж ви написали?

— Мемуари.

«Мій задум не провалився»,— майнуло в мене в голові, і я підморгнув Пироженкові: знай, мовляв, наших! Автором звернення був я.

— Давайте ваш рукопис.

— Що? — не второпав дід.

— Те, що ви написали, — пояснюю, — давайте.

— А-а-а…

Подав два густо списані аркуші з учнівського зошита.

«Письмо до ридакції Поліські вісті від громадянина Салацького Кирила РІосиповича дорога ридак-ція прошу пропустити мої мемуари в газету, — став я читати його твір без ком і крапок, — я служив у робітничо-селянській армії з сімнадцятого року і по дев’ятнадцятий служив я при штабі дивізії ми стояли в Чернігові оточені ворогом білими бандами стояли босі й голодні ну все ж подолали білих хто босий був той получив постоли і ми пішли в постолах річки замерзли а нам не страшно армія погнала білих що ми і не встигали штабом як вирушали з Чернігова то начальство моє поїздом а я сам одна конячина і тачанка нізя було погрузить то я їхав по річиі Десні по льоду до слідуючої станції тоді погрузився в свій ешелон і поїхали разом у Тульчин і там стояли щось довго ну нам наказали виїхати на станцію і направляться на Одесу то я своєю конячкою начальство отправив на станцію а мене послали за остальними речами я поїхав і тільки в’їхав у Тульчин навпротів летів наш командир і говори куди тебе чорти несуть ми вже одрізані то він на своєму рисакові не поїхав полетів а я конячиною не втік мене догнала куля я бросив коня убитого і скочив у городи по мені почали стріляти я встановився і мене забрали їхній офіцер сказав надо десь заперти мабуть хотіли допит зробить і тоді пустить в роз-ход заперли в камеру вже в одинадцять годин ночі я послухав нема нікого і нічого не чутно я погледів віконце маленьке забите дошкою одірвав дошку і дуже трудно було вилазить ну все ж виліз як з клещів вискочив ну куди думаю іти ну думаю на Білу Церкву там наші і я туди диржав напрям ішов два дні вже з сил вибився і зайшов у село Попілюхи спитав чи нема ніякої армії говорять нема я пішов далі по слободі стоїть дід на воротях і вже вечор я питаю чи нізя у вас заночувати він зразу каже можна пішли в хату дід найшов вареників і дав мені повечеряти уніс соломи і сказав лягай спи я нічого не помічав за дідом а він з бандитів його син був старостою і дід собщив сину а у сина є ще два чоловіки і прийшли вони годин у дванадцять і будять а я дуже заснув прокинувся стоять троє молодих дужих парубків і говорять уставай підемо в наш штаб я думав мисливці і я попав у їх лапи убрався вони мене вивели з Попілюхи і повертають із шляху до лісу ліс був окопаний куветом і мене біля кувета остановили і кажуть скидай шинель я скинув скидай гімнастерку я скинув скидай шаровари я скинув і чоботи і білизну говорять скидай а я говорю що ви мене хочете убити скидай тобі вони не потрібні ну я на їх дивлюся як кіт на собаку вони випивши а я був справний коли вони мене повернули до лісу і два за руки держать а третій заряжа рушницю а в руці багнет австрійський і рушниця не наша то я як рвонувся підштаники розірвав якими був спутаний ті що держали за руки я коли тріпнувсь вони попадали я рушницю рукою вибив поки вони очухалися то я голий дременув їм мене не догнати звернув у ліс то вони по моєму шелесту стріляли та попусту я побіг у другий ліс і там знайшов хату лісника ну я ліз на четвереньках голий там дві собаки на ланцюгах злі я думаю розірвуть а вони як побачили що я лізу на четвереньках то повтікали з двору вони такого звіра не бачили я поліз під вікно то місячно саме тітку видно що по хаті ходить я говорю тітко ви в хату не пустите то викиньте яку-небудь одіж вона мені викинула стареньку шинель і каже лізь на погрібню я поліз а там солома я заліз подалі хоча щеміло все я весь у крові коли звернув у ліс то побив морду і ноги поколов прийшла жінка за огірками у погріб то я вже сидів на ляді весь у крові і говорю дивіться не злякайтесь вона як глянула і покликала ще чоловік п’ятнадцять прийшли в ліс рубати дрова то вони спитали де мене так вгостили я сказав вони примусили лісника запрягай коня і дай йому убрання він спасибі дав дещо і запріг поїхали в село мужики кажуть поїхали до діда приїджаємо говорять він у тебе ночував а він не признав мене говорить нікого у мене не було а дівчина прибігла і каже дідусю в селі поляки дід побіг до поляків і привів офіцера і офіцер мене забрав і повів до своєї армії ну і пішов я в клещі думаю ну все одно тікатиму вони вигнали підводу і назначили солдата молодого і везе нас дід такий як я ночував я замерз просю поляка дай укрить коліна він забурмотів псякрев і хотів ударити ну я замовк їду далі недалеко від дороги лісок і поляк захріп я схопив його рушницю і тужурку скочив і до лісу дід за мною го я клацнув рушницею кажу вертайся а то уб’ю дід вернувся і збудив поляка…»