Читать «Пані Боварі» онлайн - страница 3

_{Молодий Флобер був весь у полоні цього «несамовитого» умонастрою, ним пройняті його повісті, драми й оповідання другої половини 30-х і першої половини 40-х років. Вже назви деяких із них засвідчують їх належність до «несамовитого романтизму» («Танок смерті», «Мрії в пеклі», «Записки безумця» та інші). Так у «Танку смерті» історія зображається як нескінченність людських страждань, яку переможець-Сатана демонструє Христу, котрий плаче, дивлячись на ці страждання. Коли ж Сатана запитує у Історії, що вона може йому заперечити, та відповідає: «Нічого, Сатано, бо ти заповнюєш мене всю, я постійно відчуваю на собі твої кігті, що впиваються в мене і заливають мій шлях кров'ю».}

_{В другій половині 40-х років Флобер поступово відходить від несамовитого романтизму, відчувається його перехід на принципово інші естетико-художні позиції — позиції реалізму, але реалізму іншого типу, ніж бальзаківський. Завершується цей процес на початку 50-х років, після повернення письменника зі згадуваної подорожі по Близькому Сходу. У вересні 1851 року розпочинається робота над романом «Пані Боварі», твором, який знаменував новий стан не тільки його творчої біографії, а й розвитку французької літератури.}

_{Проте це зовсім не означає, що з романтизмом було повністю покінчено і він став лише пройденим етапом творчого шляху письменника. Насправді все було набагато складніше: Флобер переходить до іншої «технології» письма, розробляє «об'єктивний метод», але річ у тім, що в своєму світосприйнятті, в душі він залишається романтиком. Не важко помітити, що його об'єктивність приховує обурення та ненависть до дійсності, до наявного буття, і в тому, з якою гіркотою та зневагою змальовує він «життя кольору плісняви», вловлюється темперамент романтика, своєрідна помста йому за те, що воно постійно насміхається над його потребою, що досить схематично можна означити поняттям ідеального. Звідси його бажання «вимазати XIX століття ненавистю, як індійці вимазують гноєм свої пагоди».}

_{Як стисло і точно сказав Г. Манн у своєму есеї «Гюстав Флобер і Жорж Санд», «безперервна боротьба з самим собою — ось що постійно супроводжує творчість Флобера. Цей борець за реалізм не любить реальність і ненавидить світ обивателів». Справа в тому, що всупереч його внутрішнім нахилам і бажанням, епоха, в яку він жив і творив, перетворювала романтика на реаліста і навіть натураліста. «Епоха вимагає від нього сучасності, вченості й розважливості. Ці потреби виникають в ньому самому. Його інтелект, розвиваючись, починає ворогувати з його серцем. Прагнучи подолати своє колишнє «я», він оголошує війну всьому тому юнацькому, що в ньому ще лишалося. Але воно виявляється живучим у тих, хто починає своє життя романтиком […]. В сповненій обурення романтиці ми бачимо також і витоки песимізму Флобера».}