Читать «Вибрані твори» онлайн - страница 7

— Пробачте, ваше-ство, я вас оббризкав… я ненавмисне…

— Нічого, нічого…

— Ради бога, пробачте. Я ж… я не хотів!

— Ах, сидіть, будь ласка! Дайте слухати!

Червяков зніяковів, дурнувато посміхнувся і став дивитись на сцену. Дивився він, але вже раювання більше не почував. Його став мучити неспокій. В антракті він підійшов до Бризжалова, походив біля нього і, переборовши нерішучість, пробурмотів:

—, Я вас оббризкав, ваше-ство… Даруйте… Я ж… Не те щоб…

— Ах, облиште… Я вже забув, а ви все про те ж саме! — сказав генерал і нетерпляче ворухнув нижньою губою. «Забув, а в самого єхидство в очах, — подумав Червяков, підозріливо позираючи на генерала. — І говорити не хоче. Треба б йому пояснити, що я зовсім не хотів… що це закон природи, а то подумає, що я плюнути хотів. Тепер не подумає, то потім подумає!»

Прийшовши додому, Червяков розповів дружині про свою нечемність. Дружина, як здалося йому, надто легковажно поставилася до того, що трапилось; вона тільки злякалася, а дізнавшись, що Бризжалов «чужий», заспокоїлася.

— А все-таки ти піди перепроси, — сказала вона. — Подумає, що ти пристойно поводитись на людях не вмієш!

— Тож-бо й воно! Я перепрошував, та він якось дивно… Жодного слова путнього не сказав. Та й ніколи було розмовляти.

Другого дня Червяков одягнув новий віцмундир, підстригся і подався до Бризжалова пояснювати… Зайшовши до прийомної генерала, він побачив там дуже багато відвідувачів, а поміж прохачів і самого генерала, що вже почав приймати прохання. Опитавши кількох відвідувачів, генерал звів очі на Червякова.

— Вчора в «Аркадії», якщо пригадуєте, ваше-ство, — почав доповідати екзекутор, — я чхнув і… ненароком оббризкав… Проб…

— Які дурниці… Бог зна що! Ви в якій справі? — звернувся генерал до іншого прохача. «Говорити не хоче! — подумав Червяков бліднучи. — Гнівається, значить… Ні, цього не можна так залишити… Я йому поясню…»

Коли генерал закінчив бесіду з останнім відвідувачем і рушив було до внутрішніх апартаментів, Червяков поспішив за ним і забурмотів:

— Ваше-ство! Якщо я насмілююсь турбувати ваше-ство, то саме з почуття, можу сказати, розкаяння!.. Не навмисне, самі зволите знати!

Генерал плаксиво скривився і махнув рукою.

— Та ви просто глузуєте, пане мій! — сказав він, зникаючи за дверима. «Яке ж тут глузування? — подумав Червяков. — І зовсім тут немає ніякого глузування! Генерал, а не може зрозуміти! Якщо так, не буду ж я більше просити пробачення в цього фанфарона! Чорт з ним! Напишу йому листа, а ходити не буду! Їй-богу, не буду».

Так думав Червяков, ідучи додому. Листа генералові він не написав. Думав, думав і ніяк не видумав того листа. Довелося на другий день іти самому пояснювати.

— Я вчора приходив турбувати ваше-ство, — забурмотів він, коли генерал звів на нього запитливо очі, — не для того, щоб глузувати, як ви зволили сказати. Я перепрошував за те, що, чхаючи, бризнув… а сміятися я й не думав. Чи смію я сміятися? Якщо ми будемо сміятися, то ніякої тоді, значить, і пошани до персон… не буде.

— Забирайся геть! — гаркнув генерал, раптом посинівши і затрусившись.