Читать «Вибрані твори» онлайн - страница 15

— Та зрозумій же, гайками прикріплюється рейка до шпал!

— Це ми розуміємо… Ми ж не всі відкручуємо… залишаємо… не без розуму робимо… розуміємо…

Денис позіхає й хрестить рота.

— Минулого року тут зійшов поїзд а рейок, — каже слідчий. — Тепер зрозуміло, чому…

— Як кажете?

— Тепер, кажу, зрозуміло, чому минулого року зійшов поїзд з рейок… Я розумію!

— На те ви й освічені, щоб розуміти, ласкавці наші. Господь знав, кому тяму давав… Ви от і розсудили, як і що, а сторож той-таки мужик, нічого не тямить, хапає тебе за комір та й тягне… Ти розсуди, а тоді й тягни! Сказано — мужик, мужицький і розум… Запишіть також, ваше благородіє, що він мене два рази по зубах ударив і в груди.

— Коли в тебе робили трус, то знайшли ще одну гайку… Цю в якому місці ти відкрутив і коли?

— Це ви про ту гайку, що під червоною скринькою лежала?

— Не знаю, де вона в тебе лежала, а тільки знайшли її. Коли ти її відкрутив?

— Я її не відкручував, її мені Гнатко, Семена одноокого син, дав. Це я про ту, що під скринькою, а ту, що на подвір’ї на санях, ми разом з Митрофаном відкрутили.

— З яким Митрофаном?

— З Митрофаном Петровим… Хіба не чули? Неводи в нас робить і панам продає… Йому багато цих гайок треба. На кожен невід, вважай, штук з десять…

— Послухай… Тисяча вісімдесят четверта стаття карного кодексу каже, що за всяке навмисно вчинене пошкодження залізничної колії, якщо це небезпечно для транспорту, що проходить цією колією, і винний знав, що внаслідок цього може бути нещастя… розумієш? знав! А ти не міг не знати, до чого веде це відкручування… Його засуджують на заслання в каторжні роботи…

— Звичайно, ви краще знаєте… Ми люди темні… хіба ж ми розуміємо?

— Все ти розумієш! Це ти брешеш, прикидаєшся!

— Навіщо брехати? Спитайте на селі, коли не вірите… Без грузила тільки верховодку ловлять, а що вже гірше за пічкура, й то не піде тобі без грузила.

— Ти ще про шилішпера розкажи! — усміхається слідчий.

— Шилішпер у нас не водиться… Пускаємо вудку без грузила поверх води на метелика, бере головень, та й то рідко.

— Ну, мовчи…

Настає мовчанка. Денис переступає з ноги на ногу, дивиться на стіл з зеленим сукном і раз у раз кліпає очима, немов бачить перед собою не сукно, а сонце. Слідчий швидко пише.

— Мені йти? — питає Денис після деякої мовчанки.

— Ні. Я повинен взяти тебе під варту і відіслати в тюрму.

Денис перестає кліпати і, звівши свої густі брови, запитливо дивиться на чиновника.

— Тобто як же в тюрму? Ваше благородіє! Мені ніколи, мені треба на ярмарок; з Єгора три карбованці за сало одержати…

— Мовчи, не заважай!

— В тюрму! Якби було за що, пішов би, а то так… з доброго дива… За що? І не крав, здається, і не бився… А якщо ви про недоїмку сумніваєтесь, ваше благородіє, то не вірте старості… Ви пана неодмінного члена спитайте… Хреста на ньому нема, на старості тому…

— Мовчи!

— Я й так мовчу… — бурмоче Денис. — А що староста набрехав в обліку, то я хоч під присягою… Нас три брати: Кузьма Григор’єв, виходить, Єгор Григор’єв і я, Денис Григор’єв.