Читать «Про відважного Барвінка та коника Дзвоника» онлайн - страница 5

Я ніколи добра не забуду. Нате лапу на дружбу велику. І врочисто гукнув: — Ку-ку-ріку! А куди ж це ти їдеш, козаче? Спорядився на битву неначе? Промовляє Барвінок Хрещатий; — Я хлопчина меткий і завзятий! Жде мене незвичайна робота: Відніматиму скарб у Осота. Де будяччя сплелося дике. Зберігається диво велике. Біля нього стоїть на чатах Ціле військо злодюг затятих. Там живе довгоносиків зграя, Нею лютий Будяк заправляє, За фельдмаршала в них Тхоряка, Куроїд і лихий розбишака. Той, хто скарб незвичайний дістане, Дуже вченим, розумним стане. Мовив Півень;  Тепер все ясно. Побратала нас доля вчасно. Хоч я й дуже боюсь Тхоряки, Куроїда і розбишаки. Довгоносиків дай хоч зграю — Розгребу, заклюю й поковтаю! І коли у Осотовім краї Тебе лихо важке спіткає. Бий мені телеграму, брате: «Птахоферма. Сідало П’яте».

На підмогу в лиху годину Я всю армію курячу кину. Побратимами будем тепер ми! І побіг зозулястий до ферми. *** Сутеніти вже стало навколо. Вийшов місяць — млиновеє коло. Засвітилися зорі чисті. Задрімали комашки в листі. Тож Дзвінкові сказав Барвінок: — Час, мій коню, і нам на спочинок. Де ж зупинимось ми ночувати? Ліс кругом, голосів не чувати…

Озирнувся Барвінок, аж бачить — Щось велике в траві маячить — Височенна струнка будова (То коробка була сірникова). У коробці просторій порожній Влаштувались на ніч подорожні. В ній було, як в новім готелі, Бракувало лише постелі. Мовив коник; — Пробач мені, брате. На твердому не можу я спати. Об підлогу намуляю боки, Наберешся зі мною мороки… — Не журись, моя рідна коняко, — Мовив хлопчик. — Постелемо м’яко! — Крізь щілину він вискочив з хати І подався підстилку шукати

Обтрусив край дороги кульбабку, Пуху з неї нагріб повну шапку… Вкривши пухом підлогу дбайливо, Постелив він постелю на диво! Звив Барвінок тепленьке кубельце І поклав під голівку сідельце. Снився хлопцеві скарб знаменитий, А коневі — овес соковитий.