Читать «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга» онлайн - страница 7

6

Напочагпку був Вибух. І Вибух був Богом.

Великий Спалах огорнув Землю, наче хлібину, кинуту до пічки, від чого хлібина зчорніла, тісто спеклося й скорина обвуглилася. Усе через Вибух постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього.

Утому вогні згоріли держави, народи, племена, родини і вся техносфера, створена людьми: системи зв'язку, штучні сателіти, космічні орбітальні станції, літаки, кораблі, засоби навігації і контролю, всі знаряддя масового вбивства — ракети і протиракети, радари та електронні системи управління боєм.

Зникли всі гроші, всі валюти світу, всі фінансові документи й всі боргові розписки у банках, бо самі банки й біржі перетворилися на попіл у променях Великого Спалаху.

Закінчили своє безславне існування Організація Об'єднаних Націй, інші міжнародні організації, які контролювали або намагалися контролювати життя людей і довели людство до катастрофи.

Великий Спалах назавжди спопелив або понівечив пам'ять людства — сховища з носіями електронної інформації, бібліотеки й синематеки, а також такі матеріальні витвори, як хмарочоси, мости, металургійні й нафтопереробні заводи, підприємства фармакологічної та біоінженерної індустрій, газосховища, атомні й теплові електростанції, бензоколонки, гіпермаркети й оптові склади, розважальні центри.

І Земля стала пуста та порожня, і Темрява впала на безодню. І скільки б не заклинав Бог: «Хай станеться світло» — світло не народилося в Темряві.

Час зупинився.

Старий Час згорів у полум'ї Великого Спалаху, а новий ще не почався. І прийшло велике Безчасся на Землю, Нульовий Цикл, абсолютне Zero — нуль років, нуль місяців, нуль днів, нуль годин. 0000. Після Великого Спалаху настала Темрява.

І лише згодом з'явився Бог — як функція нового часу Бог повернувся з далекого позагалактичного відрядження, й Він з острахом поглянув на Землю — точніше, на рештки того, що від неї залишилось: на руїни міст, на змінені контури гір, рік, озер і морів, на неіснуючі державні кордони, на вигорілі плями лісів, на порожні, де-не-де розірвані стрічки автострад та залізниць, на безпорадні маси людей, уцілілих після небесного гніву, які перетворилися на зграї втікачів з насиджених місць.

Бог жахнувся від побаченого й заплющив очі: згадав, як весело колись — усього за кілька днів — зладнав цей світ, наповнюючи його світлом, рослинами, водою, живністю й людьми: людьми — це був Його найбільший гріх. Коли Він сказав: «Плодіться, і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте надморськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі», — Він скоїв велику помилку, ключовим словом якої було «пануйте»: підступне, хтиве, жадібне й жорстоке людське плем'я вийшло з-під Його контролю, не бажало підкорятися Його заповідям, не вписувалося в Його проект екологічної гармонії та гуманістичної благодаті. «Самі винні», — сумно зітхнув Бог і відлетів до інших, кращих світів, сподіваючись, що спрага до життя, інстинкти самовідновлення і самовдосконалення, закладені ним у людські душі, врятують колись цих нещасних.