Читать «Таємниця «Вогняного Ока»» онлайн - страница 57
Роберт Артур
Мічений довго мовчав. Тільки поглядом, здавалось, проколював хлопців наскрізь. Він повільно опустив одну руку в кишеню.
— Я сподівався, що зумію налякати вас так сильно, що ви самі віддасте мені камінь, — мовив він, — але бачу, що помилився. Ви маєте рацію, я ніколи б не наважився силоміць забрати камінь. Що ж, коли так…
Він вийняв з кишені руку, в ній був довгастий зеленавий аркуш. Мічений передав його Гусу.
— Коли так, то я можу купити його. Це засвідчений банком чек. Я згоден заплатити за «Вогняне Око», позаяк не зміг отримати його в інший спосіб. Може, хтось запропонував би вам і більшу суму, але може статися так, що ви взагалі не зможете його продати. Тінь його лихої долі ще довго затьмарюватиме цю коштовність і відлякуватиме колекціонерів. Тому раджу вам згодитись на мою пропозицію.
Гус розгублено взяв чек, подивився на нього і аж рота відкрив з подиву.
— Отакої! — вигукнув і по-вуличному чвиркнув крізь зуби. — По руках, забирайте камінь.
Він подав Міченому рубін. Той заховав його до кишені. На прощання він сказав хлопцям:
— Не бійтеся тих пройдисвітів з фальшивими вусами. Це просто дрібні шахраї, які почули про захований скарб і вирішили його знайти, щоб перепродати мені. Також прошу вибачити недоречну спробу налякати вас, щоб змусити віддати камінь задарма. — Він замовк.
— Ага, якщо вам цікаво, як я сюди потрапив, — знову заговорив він. — Я прочитав замітку в газеті про смерть містера Августа. Багато років я шукав хоч найменший натяк — і нарешті знайшов цей камінь. А тепер — прощавайте.
Ступаючи тихо, мов кіт, він зник у темряві. Почувся шум автомобіля, і все стихло. Четверо хлопців дивились один на одного.
— Ущипніть мене, абощо, — заговорив Боб після тривалої мовчанки. — Я не можу повірити, що це не сон.
— А мені, думаю, не допоможе, якщо і вщипнути, — сказав Гус, — і цей чек… Багату спадщину лишив мені дідусь Гораціо Август! А віднайшов її ти, Юпітере.
Невдовзі хлопці реготали, штовхались, плескали Юпітера по спині. А той стояв похмурий, мовби його нітрохи не втішало те, що все так добре кінчилося.
— Юпе, що з тобою? — нарешті здогадався запитати Боб. — Ти ж мав би найбільше радіти. Що не так?
— Що не так? — зітхнув Юпітер. — Та ви погляньте на мене. Я весь брудний — руки, обличчя, одяг. А ви ж знаєте, що тітонька Матильда не терпить бруду. Як тільки я прийду додому, вона з порогу потягне мене у ванну.
ВИСНОВКИ АЛЬФРЕДА ХІЧКОКА
Ось так закінчилась історія з таємницею «Вогняного Ока». Що ж тут можна ще додати?
Август Август щедро подякував Трьом Детективам, вділивши частку з коштів, отриманих за рубін. Ці гроші хлопці відклали на навчання в коледжі. Гус також заплатив Гелберту, управителю агентства «Катайся на здоров'я», щоб Три Детективи могли і в майбутньому користуватись автомобілем. До їхніх послуг знову і позолочений «ролс-ройс», і Уортінггон, тож діяльність пошукового агентства може тривати й далі.
Деякі дрібні деталі випливли вже після закінчення слідства. Виявилось, що Двігінс не був у змові з чорновусими, але копію загадкового листа Гораціо Августа вони отримали саме в нього. Їхній ватажок Гуго був адвокатовим небожем. Він підслухав, як Рандур пропонував Двігінсу велику суму за будь-яке повідомлення, яке вказуватиме, де заховане «Вогняне Око» Гуго змусив дядька віддати йому копію листа. Після цього Двігінс вигадав пригоду з нападом зловмисників, йому було соромно, що він мимоволі став спільником Гуго. Коли хлопці «рятували» Двігінса, Гуго причаївся у сусідній кімнаті. Саме тоді він підслухав розмову про гіпсові бюсти і зрозумів, що їхня роль дуже важлива в пошуках коштовного каменя.