Читать «Моряк з «Дианы»» онлайн - страница 7

— От і знову ми разом, мій любий…

Головнін ледве стримався, щоб не засміятись.

— Як бачу, часи міняються, містер Лоу?

Митник відповів не без гордощів:

— О, ми недарма воювали!..

— Хіба війна скінчилась, містер Лоу?

Митник нітрохи не зніяковів:

— Принаймні я відбув свою чергу. Я зробив усе, на що був здатний. Проте, коли мене знов покличуть під королівські стяги, можете бути певні…

— І так далі! — доказав замість нього Головнін.

Шахраюваті очі Лоу затаїли сміх, але вираз обличчя лишився урочистим. Озирнувшись на моряків, він сказав стиха:

— Я хотів би поговорити сам на сам.

Вони пройшли в офіцерський салон. Лоу, вмостившись у просторому кріслі, випив добру чарку горілки, крякнув і, перевівши дух, мовив таємниче:

— Сугубо секретно… Є важливі новини. Про них надруковано в усіх наших головних газетах…

— Одну хвилину, — зупинив його Головнін. — Коли надруковано в усіх газетах, який же це секрет?..

— Але ж ви ще не читали сьогоднішніх газет?..

— Ах, ось у чому вся секретність! Гаразд, слухаю вас…

— Так от, можливо, мій дорогий союзнику, що завтра ми станемо противниками.

— Це ми з вами, Лоу?..

— Коли мене завтра знову покличуть під королівські стяги…

Сміючись, Головнін перебив його вдруге:

— І так далі!.. Однак це висока політика, шановний… Зараз для мене більше важить інше: щоб ви негайно забезпечили шлюп потрібними продуктами.

Лоу відчув себе незручно в кріслі; соваючись і зітхаючи, він сказав:

— Але ж, якщо ми станемо противниками… Ви розумієте, мені закидатимуть. Де ж пак! Лоу забезпечував вороже судно!

Головнін усміхнувся:

— Отже, мені доведеться повідомити владу, що ви, митний чиновник Лоу, назвали російський військовий корабель ворожим і на цій підставі відмовилися постачати йому провізію…

Лоу квапливо підвівся:

— О, що ви, містер Головнін!.. Ми з вами просто розмовляємо, як друзі. Обидва ми — ветерани цієї війни, обидва билися за Англію… Як друг ваш, я зроблю все можливе… — Він усміхнувся й підморгнув. — Але… у нас звичайно видаються заохочувальні суми.

— Ви хочете сказати — хабарі?

— Це грубувато…

— Все ж ви кажете про хабар?..

— У нас це зветься заохоченням…

— Хто ж видає, вам «заохочення»?

— Перший-ліпший купецький корабель.

— Але це військовий корабель, не купецький.

Митник випив ще чарку і встав:

— Я вже сказав, що для бойового друга я ладен зробити все можливе. Сподіваюсь, мені пощастить забезпечити вас, поки ще не почалися дії. Шкода, капітане, що ви так присікались до слова «хабар». Слово справді неприємне, але ж люди хочуть жити. Не здивуюсь, коли вони в першу чергу забезпечуватимуть який-небудь купецький корабель… Можливо, мені доведеться навіть посваритися з ними, поспорити. Але псувати взаємини з людьми, з якими доводиться працювати день у день… Ви самі розумієте…