Читать «Мертва голова» онлайн - страница 51

— Швидше… нітрогліцерин… у мене сердечний приступ.

— Лікарю! Пане Крусс! Так, так, я бачу… темрява ожила! — заговорив Доббель, мов у гарячці. — Світловий туман згущається…

— Якого кольору? — заверещав Крусс, хрипко дихаючи.

— Світло біле… хоч на фоні мороку здається ледь-ледь блакитним… Світлові плями з’являються і пливуть ритмічно, як хвилі…

— Хвилі! — хрипів Крусс. — Прокляття! Не вистачає тільки, щоб я вмер саме зараз. Давайте! Швидше давайте! — звернувся він до санітарки, що ввійшла в кімнату, жадібно випив ліки, опустив вії і відкинувся на спинку крісла. Хрипіння ставало все рідшим і тихішим.

— Світлова матерія проходить то швидко, то сповільнено, — говорив Доббель про свої видіння.

— Може, це працює радіотелеграф? — висловив припущення Крусс. — Ну от, мені краще. Мені значно краще. Я вас слухаю!

— Дивовижно. Переді мною немов проявляється фотографічна пластинка. Я бачу більше світла… Плями, крапки, дуги, кільця, хвилі, вузькі, мерехтливі промені пересікають, пронизують один одного, зливаються, розходяться, переливаються… Світлова сітка, узори… Як важко розібратися у всьому цьому!

— Чудово! Незрівнянно! — захоплювався Крусс вдалими результатами свого досліду. — Вам важко розібратися тому, що ви ще не пристосувались регулювати апарат і не можете виділяти струми різної сили. Не дивно, що ви перебуваєте ніби в світловому хаосі. Але ви швидко оволодієте регулятором і зможете виділяти струми слабкі і сильні, будь-якої напруги. Та не шкодуйте ж слів, дружище! Що ви ще бачите?

— Нема більше темряви, — вів далі Доббель. — Простір повний світла. Світло різної сили і — так, так! — різного забарвлення — голубе, червонувате, зеленувате, фіолетове, синє… Ось з лівого боку спалахнула світлова пляма завбільшки з яблуко. Від неї йдуть голубуваті промені, немов від маленького сонця…

— Що таке? — вигукнув Крусс, схоплюючись з крісла. — Ви бачите? Не може бути! Адже це сонячний промінь упав з вікна і освітив поліровану кульку на ручці дверей. Не можете ж ви бачити цю кульку!

— Я не бачу кульки. Я бачу тільки світлову пляму й голубуваті промені, що йдуть від неї.

— Але як? Чому? Які промені?

— Мені здається, я знайшов розгадку, пане Крусс. Енергія сонячного проміння, що освітило кульку, почала виривати з металевої поверхні кульки електрони.

— Так, так, так! Ви маєте рацію. Це правда. Як я зразу не догадався! Ану, проробимо такий дослід. Ви, звичайно, не бачите, де тут проводи електричної лампи? Так. Тепер я вмикаю світло. Електричний струм почав рухатись, і…

— І я побачив електричний провід. Світна лінія проходить по стелі, — Доббель показував пальцем, Крусс ствердно хитав головою, — по стіні… а он там, у кутку, струм витікає. Вам доведеться викликати монтера… Далі провід проходить через ряд кімнат, спускається на перший поверх, виходить на вулицю… Я бачу також увімкнену електричну лампу. Ось вона. Тільки я бачу не світло, а струми електронів від розжареного волоска…

— Терміонна емісія, або ефект Едісона, — кивнув головою Крусс.