Читать «Мертва голова» онлайн - страница 48

Доббель зітхнув:

— На жаль, вони невеликі. Випадок з моєю сліпотою став відомим: про нього писали в газетах. Компанія, щоб скоріше погасити шум навколо цієї оправи, змушена була виплатити мені суму, що забезпечувала мене на рік. І це була велика удача. В наш час навіть зовсім здорові робітники не можуть вважати себе забезпеченими на рік.

— І на скільки часу у вас ще лишилося грошей?

— Місяців на чотири.

— А далі?

Доббель знизав плечима.

— Я не звик заглядати в майбутнє.

— Так, так це правда, заглядати в майбутнє стає все важче і для зрячих, — підхопив Крусс. — Чотири місяці. Гм… Лікар Віроваль, я думаю, значно скоротить цей термін. І у вас тоді не буде грошей не тільки для лікування, але й для життя. Прекрасно! Чому б вам тоді не прийти до мене?

Доббель не встиг відповісти.

— Номер сорок восьмий! — оголосила медична сестра в білій накрохмаленій косинці.

Сліпий квапливо підвівся. Сестра підійшла до нього, взяла за руку й повела в кабінет. Крусс почав розглядати ілюстровані журнали, що лежали на круглому лакованому столику.

Через кілька хвилин Доббель з радісно-схвильованим Обличчям вийшов з кабінету. Крусс підбіг до нього.

— Дозвольте мені відвезти вас на своїй машині. Ну як? Віроваль, звичайно, обіцяв вам повернути зір?

— Так, — відповів Доббель.

— Ну, звісно. Інакше й бути не могло, — захихикав Крусс. — При його допомозі ви, звичайно, прозрієте… до деякої міри. Ви питали, що я можу обіцяти вам. Це залежатиме від вас. Можливо, згодом я докладу всіх сил, щоб повернути вам зір повністю. Але спочатку ви повинні будете зробити мені одну послугу… О, не лякайтесь. Невеличкий науковий експеримент, внаслідок якого ви, у всякому разі, вийдете з мороку сліпоти…

— Що це означає? Я відрізнятиму світло від темряви? А Віроваль обіцяє повернути мені зір повністю.

— Ну, оті Я так і знав, що зараз говорити з вами на цю тему рано. Почекаю свого часу.

Коли вони під’їхали до будинку, де квартирував Доббель, Крусс сказав:

— Тепер я знаю, де ви живете. Дозвольте вручити вам свою візитну картку з адресою. Місяців через три сподіваюсь бачити вас у своїй клініці.

— Я теж сподіваюсь бачити вас, бачити власними очима, хоча б для того, щоб довести вам, що Віроваль…

— Не шахрай, а чудотворець? — засміявся Крусс, захлопуючи дверцята автомобіля. — Подивимось, подивимось!

Нічого не відповівши, сліпий впевнено перейшов тротуар і зник у під’їзді.

* * *

І ось Доббель знову сидить на м’якому сидінні автомобіля. Грошей залишилося рівно стільки, щоб заплатити за таксі. Дзвінки трамваїв, шум юрби затихли вдалині. На шкірі відчуття тепла і немовби легкого тиску сонячних променів. На цій тихій вулиці, мабуть, нема високих будинків, які б заслоняли сонце. Запахло молодою зеленню, землею, весною. Доббель уявив собі котеджі, вілли, оточені садами й квітниками. Тишу зрідка порушує тільки шелест автомобільних шиє по асфальту. Машини належать, певно, власникам особняків. Крусс, очевидно, справді багата людина, якщо він живе на цій вулиці.