Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 2

Двадцятичотирьохрічний пілот, фельдфебель Клаус Зоммер, і на два роки молодший від нього командир літака і штурман лейтенант Густав Гартман, оглянувши машину перед бойовим вильотом, теж змушені були відкинути своє вчорашнє упередження щодо новака.

Якби Аксель Кролль здогадався, що про нього думають інші члени екіпажу, його намір, певно, завдав би йому ще більших мук. Аксель збирався вистрибнути з літака. Просто отак над територією противника відкрити донний люк і кинутись головою вниз, звіривши своє життя парашутові…

Ще кілька тижнів тому він думав, що вже ніколи більше не сидітиме в літаку, не дивитиметься на землю з висоти, наче на картину, розстелену під ногами, ніколи більше не відчує того своєрідного, ледве помітного тиску в ушах, коли машина здіймається вгору або опускається вниз, ніколи більше не доведеться йому переборювати млосне відчуття в шлунку, коли літак раптом провалюється в повітряну яму. Ніколи не відчуватиме він себе вільним, мов птах, ніколи або доки триватиме оця жахлива війна.

Так думав Аксель Кролль ще в липні, коли під палючим сонцем, обливаючись потом, працював у каменоломні в Норвегії. Правда, ще тоді ходили чутки, ніби його та багатьох інших військових, що відбували покарання, мають «помилувати» і послати в штрафні підрозділи на фронт. Але він аж ніяк не сподівався, щоб йому, засудженому за «розклад збройних сил», знову коли-небудь пощастить потрапити в авіацію. Він уже давно чекав, що його пошлють до піхотного штрафного батальйону 999, де на розміновуванні та інших небезпечних роботах середній вік солдата становив щось близько трьох тижнів.

Проте ось він знову в літаку — та ще й такому самому «Хейнкелі-111», на якому сам зробив вісімдесят шість бойових вильотів, і летить, летить все далі від своїх мучителів, що знущалися з нього протягом довгих років, йому таки справді пощастило. Але… завтра або щонайпізніше післязавтра прибудуть його документи. Тоді вже йому більше не дозволять літати над територією противника.

Лежачи отак у заглибині на дні фюзеляжу і поринувши у свої думки, Аксель дивився на безмежні російські ліси, що розстелилися під ним велетенською темною рівниною і лише де-не-де переривалися світлішими плямами боліт і поселень. Час від часу цю картину закривали поодинокі купчасті хмари, що ліниво мандрували кудись у небесному просторі. Оскільки в цій місцевості навряд чи можна було сподіватися на зустріч з ворожими винищувачами, він міг би спокійно встати, пробратися через вузький прохід між касетними бомботримачами і заглянути в передню кабіну до пілота і штурмана. Але ж розмовляти при такому гуркоті моторів зовсім неможливо, а підключатися до СПУ — сигнально-переговорної установки — в такий час небажано.

СПУ — це мініатюрна радіосистема з передавачами та приймачами, з мікрофонами, з гудзик завбільшки, і з навушниками, вшитими в шоломи. Всередині машини передача здійснюється по проводах, як у телефоні, і на кожному шоломі теліпається метровий тоненький кабель, з штепселем на кінці. Відповідна розетка міститься на бойовому посту кожного члена екіпажу — над головою або збоку. Коли настроїтись на ту саму хвилю, на якій працює СПУ, то можна на невеликій відстані підслухати розмову екіпажу. Тому над територією противника здебільшого розмови по СПУ не велись.