Читать «Зарубіжний детектив» онлайн - страница 5

— Дякую, містере Гудвін. Певна річ, ви теж одержите чек.

Шофер навіть не намагався допомогти їй — видно, місіс Бранер воліла сідати в машину сама. Отже, вона не була однією з тих удовиць у літах, які люблять, коли їх підхоплюють під руки кремезні чоловіки. Тільки-но місіс Бранер вмостилася, шофер причинив дверцята, сів за кермо й рушив. Не проїхали вони й тридцяти ярдів у бік Дев'ятої авеню, як машина, що стояла поблизу з погашеними фарами, враз захурчала й ковзнула з уже ввімкнутим світлом повз мене. Спереду сиділо двоє. Я стояв на холодному січневому вітрі доти, доки машини завернули на Десяту авеню. В цьому було навіть щось комічне, і я, ступаючи східцями нагору, стиха посміювався. Однак, перше ніж зайти до кабінету, я прибрав серйозного вигляду.

Вулф сидів із заплющеними очима, відкинувшись назад, але губи його були міцно стулені — ані тобі натяку на усмішку. Коли я підійшов до його столу, він ледь-ледь розплющив очі. Я взяв чек і почав його розглядати. В житті я бачив чеки на різні суми, але на таку кругленьку зі стількома нулями — сто тисяч! — ніколи. Я випустив чек на стіл, підійшов до свого столу, сів, нашкрябав у записнику номер машини шпигів, присунув до себе телефон і набрав номер одного службовця муніципалітету, якому колись неабияк прислужився. Занотувавши номер машини, той сказав, що доведеться почекати з півгодини, а я відповів, що чекатиму затамувавши дух.

Коли я поклав трубку, Вулф промовив:

— Жіночі теревені?

Я скоса глянув на нього:

— Ні, сер. Їй справді загрожує небезпека. Біля будинку її ждали в машині два шпиги. Як тільки вона сіла у свій «роллс-ройс», вони ввімкнули фари, а коли її машина завертала на Десяту авеню, вони мало не дістали її переднім бампером. Стежать неприховано, але шпиги аж надто стараються. Якщо «роллс-ройс» раптово загальмує, вони вженуться в нього. Так, місіс Бранер загрожує небезпека.

— Гм, — гмукнув Вулф.

— Так, сер. Я згоден. Вся річ тільки в тому, хто вони. Якщо це приватні особи, то можна буде підлататися на ці сто тисяч. Ну, а якщо це справді люди Гувера, тоді їй доведеться, як ви й сказали, терпіти свої злигодні далі. Десь за годину ми знатимемо це напевне.

Вулф кинув погляд на годинник. За дванадцять сьома. Він подивився на мене.

— Містер Коуен у себе?

— Мабуть. Звичайно він іде з роботи близько сьомої.

— Запросіть його повечеряти з нами.

Це був хитрий хід. Якби я сказав йому, що в цьому запрошенні нема ніякого сенсу, оскільки саме доручення місіс Бранер безглузде, Вулф відповів би, що я, звичайно, розумію, як важливо нам підтримувати добрі взаємини з містером Коуеном, — а це було справді так, — і що він, Вулф, не бачився з чоловіком уже понад рік, і це теж була правда.

Я крутнув крісло, взяв трубку й набрав номер.

2

О дев'ятій ми повернулися до кабінету. Лон умостився в червоному шкіряному кріслі, а ми з Вулфом кожен за своїм столом. Фріц подавав каву й коньяк. Півтори години в їдальні за креветками в підливі з червоного перцю, яловичиною, тушкованою в червоному вині, кабачками у сметані з дрібно шаткованим кропом та авокадо з настурціями й чорними волоськими горіхами — і до всього цього келих доброго «лідеркранца», — минули досить приємно. Розмова точилася про становище в країні, особливості жіночого мислення, про те, як готувати устриці, про структурну лінгвістику й ціни на книжки. Пожвавішала розмова аж тоді, коли ми заговорили про склад жіночого розуму, Лон завів цю балачку зумисне, щоб трохи подражнити Вулфа. Лон надпив коньяк і глянув на свій годинник.