Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 156

Нараз вихиливши келих, вождь усміхнувся, поплямкав язиком і кивнув на кобуру пістолета:

— Що сховано в шкіряній торбинці білої людини?

— Це малий вогненний лук, — відповів Павел.

Коли Домбо переклав, у вождя Саби аж очі рогом полізли, й він довго вдивлявсь у кобуру, з якої виглядала шерхка ручка.

— А чи може малий вогненний лук убити людину? — запитав Саба.

— Малий вогненний лук дуже влучно стріляє! — промовив Павел, розстібнувши «шкіряну торбинку» й діставши звідти пістолет, але вождь не наваживсь навіть доторкнутися до зброї.

Стара негритянка, яка потроху чимраз ближче приступала до співбесідників, уздрівши револьвер, заверещала й знову шаснула в хатину.

— Білий чаклун може показати, як малий вогненний лук убиває людину? — раптом запитав Саба.

— Яку це людину? — настовбурчився Павел. — Це може статись лише тоді, коли на білу людину хтось нападе!

— Вождь мукасекерів має людину, яка не варта висмоктаної цурки солодкої тростини.

Павел підозріливо глянув на тубільця. Холодні вождеві очі грали, мов у звіра, й нишпорили десь поза хатиною.

— Я не хочу вбивати людину! — відказав Балканов. — То тільки лихі боми вбивають невинних людей.

Захихотівши в кулак, вождь мовив:

— Раб не вартий порожнього полумиска. А мій раб належить до племені наших смертельних ворогів — гаубау! Зі своїм рабом я роблю все, що мені заманеться. Якщо він умре, мої воїни зловлять мені іншого!

Павел заховав пістолет, ворожо блимнувши на жорстокого негра, але той саме відвернувсь і не помітив цього. Саба пронизливо свиснув. Стрілою прилетіла дівчина з тацею й покірливо стала перед своїм господарем. Люто змірявши її поглядом, вождь про мовив до гостя:

— Дивися добре, біла людино: ця горила — моя рабиня!

Таця заплигала в дівчини в руках. Обличчя їй зблідло. Сплюнувши, Саба махнув рукою, рабиня чкурнула за хатину, а він гучно зареготав їй услід.

Вождь попросив, щоб біла людина вистрілила зі свого «малого вогненного лука» хоча б у цю дівчину, але географ відмовився. Схиливши голову, Саба довго щось обмірковував, а тоді спитав:

— Чи хоче біла людина допомогти моєму племені? — і, не чекаючи відповіді, додав — Цієї ночі ми нападемо на плем'я гаубау. Але в них багато стріл і багато списів. Вони добре охороняють велику хатину, в якій лежить сила-силенна бататів, ямсу та као! Гаубау добре харчуються, дуже добре, а мукасекери не мають ніякої їжі…

Не дочекавшись кінця вождевої «промови», Павел поспитав:

— Звідки плем'я гаубау бере ямс і батати, мосанго й гріанго, сезам і као?

— В гаубау добра земля! А біла людина, яка вже багато місяців живе з ними, примусила землю родити ще більше плодів! Біла людина поробила їм нові мотики. Посіяла као, з якого гаубау печуть смачні коржі. Біла людина зачарувала землю!