Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 153

Довга тубільна пірога, видовбана з дебелої баобабової кори, перетнула річку. Наведений був і підвісний міст.

Павел на всяк випадок перевірив палі та мотузи. Все міцне, отже, тут пастки немає. Замість поруччя тубільці напнули цупкі крутені з якогось виткого чагаря та міцного лика.

Коли мандрівники перейшли на той бік, мукасекери поховались у хащі.

Дерева купалися в яскравому сонячному сяйві. Панувала незвичайна тиша, яку порушували тільки невгамовні папуги. Сонно плинула срібляста річечка. Навколо не видно було ані живої душі.

Лишивши носіїв на березі, Павел подавсь у ліс, узявши з собою тільки Домба. Та не встигли вони ступити й кількох кроків, як збоку щось зашаруділо. Балканов озирнувсь і побачив середню на зріст людину з блискучим чорним волоссям, широким плескатим носом, великим ротом та очима, що зирили з-під навислих кущуватих брів. Обличчя в тубільця густо поросло сивою бородою. В чубі стриміло три бамбукових гребінці з кількома білими, чорними та червоними пір'їнами. Вуха йому повідтягало великими сережками, а в носі стирчала бамбукова шпичка з гарною мережкою. На шиї тубілець мав капшучок, а в руці спис із червоного дерева, лук і пучечок стріл.

Злякано глянувши на географа, тубілець пошивсь у хащі. Павел метнувся за ним, гукнув услід і поманив червоним носовичком. Той нерішуче зупинивсь і, помітивши, що, крім білої людини та чорного хлоп'яти, більше нікого немає й що біла людина на мигах показує, мовляв, нічого лихого тобі не заподію, простяг тремтячу руку, взяв хусточку й, добре роздивившись, з неприхованою радістю запхнув її за наруччя.

А Павел зацікавлено роздивлявся першого представника племені лютих мукасекерів, про яких не один мандрівник розповідав легенди. Тубілець був майже голий, коли не рахувати набедреник, плетений з лика. Над зап'ястями й ліктями йому яскріло наруччя з трави, черепашок та собачих зубів, а з-під них визирало зелене листячко та відшліфовані кісточки птахів і звірів. Чоло й ніс у мукасекера були пофарбовані в червоне.

Спочатку мукасекер дививсь на географа злякано й недовірливо, але поволі оббувавсь і, коли Павел пригостив його дрібкою тютюну, взяв, трохи з'їв, а решту висипав собі в капшучок на шиї.

Доки тривало перше знайомство, Балканов прикмітив, що з навколишніх чагарів та баобабових дупел крадькома визирають інші мукасекери. Потроху вони сміливішали й почали обережно підступати ближче. Але певної відстані таки тримались, і метрів з п'яти пантрували кожен рух білої людини. Павел зрозумів, що жодне з них не підступить ближче, і підійшов сам. Але ж кожному доводилось піднести якийсь подарунок. Повивертавши кишені, Павел нічого не знайшов. Нарешті витяг з торби щербату склянку, розбив її об каменюку й простяг усім по скельцю. Тубільці дуже тішилися таким дарунком.

Тим часом з лісу виринув цілий загін озброєних мукасекерів. Кроків за сто від географа вони спинились, протягло скрикнули, гнучко понахилялись, поклали свою зброю додолу й знову випростались. Наперед виступив літній чоловік з лютим обличчям. У носі йому теліпалось велике кільце, навколо стегон звисав розкішний леопардовий набедреник, а на голові яскрів добрий сніп червоного пір'я.