Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 113

Кущі ставали чимраз густіші, мальовничіші та різноманітніші. З них звисали гірляндами виткі рослини, обважнілі квітом, схожим на петунію, але з якимись міхурцями брунатного кольору. Інші були яскраво-червоні або з вишневим відтінком. Подекуди росли пишні гарти з уже стиглими плодами, схожими на груші. В їхньому вітті гули дикі бджоли. З меліантусів капав мед, і при кожному дотику вони кропили мисливців рясним медовим дощем. Із солодкого соку та листя меліантусів тубільці виготовляють дуже міцний напій «тодді». З галузки на галузку моторно стрибала якась пташка й ненажерливо дзьобала бджіл.

Африка немовби демонструвала тут усе своє рослинне багатство. Ліворуч росла кисла смоква з соковитим листям, поряд здіймалися стрункі «вощані» дерева, твердошкірі поліровані кактуси, степаливи з крислатими кронами та квітками, оббризканими фіолетовими цяточками. Вони смерділи падлом, і тубільці поспіхом проминали їх. На химерних стовбурах не було жодного листка: лише гілля та цвіт.

Сморід — то захисна зброя рослини.

На великих розлогих деревах птахи-ткачі спорудили солом'яну стріху. Під цим спільним дахом кожна пара «ткачів» виткала собі кубелечко у вигляді торбинки з продухвинкою. Велика стріха під вагою багатьох гнізд аж попрогиналася й загрожувала впасти. Коли таке пташине селище падає, «ткачі» зводять собі нове.

Пташки пінк-пінк попришивали свої гнізда до гілочок і листя мімози. Птах-гувернер уквітчував навколишні кущі різноколірними жуками, метеликами та іншою комашнею, а кубелечко собі виплів з «бушменської трави».

Здавалось, природа навмисне розкриває перед ученим усю свою розмаїтість. Строкаті метелики, дивовижні комахи, пташки великі та маленькі, плазуни й рослини, рослини… Але поряд з красою вона ховала й багато неприємних несподіванок. Через те географ у одній руці тримав олівець, а другою стискав набиту рушницю…

IV

Капоко нахиливсь і хитнув списом.

— Бама ой бама! — пошепки попередив він.

— Бама ой бама! — переказали мисливці заднім.

— Капоко знайшов віск, — пояснив Домбо. — Віск — добрий товар. Білі охоче купуй віск і дорого плати!

— Про який це віск ти торочиш? — здивовано глянув на нього Павел. — Ми шукаємо носорога!

Домбо знизав плечима. Тим часом Капоко, застигши, пантрував, а мисливці поховалися за кущі, які по-тамтешньому називались галунгоалті — граціозна пальмочка. Географ і собі зіщулився за кущем. На кущі всілась рябенька пташка й весело затьохкала. Капоко трохи підвівся. Пташка змахнула крилами й полетіла вперед. Капоко побіг за нею. Інші мисливці не відставали від нього.

Домбо з Павлом обережно рушили слідом за ними, й хлопчина дорогою розповідав про пташку-навідницю. Вона багато разів рятувала тубільців од голодної смерті. Розшукавши кубло диких бджіл, ця пташка летить до людей, весело цвірінчить і веде їх у ліс за собою.

— Ти ба, яка розумаха! — захоплено хитнув головою географ. — Аж не віриться, що це правда!

— Ой гамба! — обурився юнак.

Вони вийшли на узлісся. Кора на деревах була обпалена. Сумно стирчало в повітрі мертве гілляччя. Далі відкривалась рівна галявина, вкрита густим килимом свіжої трави та квітів, оточена з усіх боків бамбуком, акацією та високими вічнозеленими деревами кола, з чиїх плодів тубільці виготовляють наркотичну жуйку.