Читать «Слідами вигнанця» онлайн - страница 107

VIII

Після вечері, яка складалася з чикванго, бататів та пальмового вина, Кабанга зняв з рога марімбу, попідтягав струни, провів по них пальцями, бренькнув, і вони ніби попрокидались.

Полум'я грало на зморшкуватому обличчі негра. Він співав:

Ми були щасливі… Прийшли білі!

Голос його став глухий, немов Кабанга сумував за чимось назавжди втраченим:

Наша лібата була велика, Веселі хатинки аж тріщали від добра. В хатинках жили дужі люди – Чоловіки, жінки й діти… Прийшли білі!.. Вони сказали нам: «Ця земля тепер наша, Ці ліси тепер наші. Ця річка тепер наша…» Прийшли білі!..

Обличчя в Кабанги чимраз хмурнішало, очі наливалися слізьми. Пекучими старечими слізьми, здавалось, було напоєне й кожне слово пісні:

Прийшли білі!.. Моє срібне волосся торкається землі. Я думаю про смерть… О спаплюжена земле пращурів, Ти не приймеш мого тіла! Могутній Мовінду, врятуй мене від лихих бана! В твоїй воді я втоплю свою тугу…

Старий тихо зашепотів, його рука впала на долівку… Домбо, охопивши коліна, уважно слухав і перекладав кожне слово. Пісня страшенно схвилювала Павла. Можливо, цю пісню слухав і старий Балкан.

Кабанга розшубуркав головешки в пригаслій ватрі, роздмухав вогонь і засвітив смолоскип. В хатині враз повиднішало. Павел простяг старому сигарету. Той узяв, пожував кінчик, потім припалив. Поговорили ще трохи, але було вже пізно, і Павел та Домбо пішли додому.

Видалась тиха місячна ніч. На чистому небі мерехтіли великі зірки. Селище давно заснуло. Тільки біля громадської хати палало велике вогнище й на тлі полум'я миготіли чорні тіні. А вгорі біля вождевої оселі, повтикані у пліт, горіли смолоскипи. Кабанга, який пішов вирядити гостя, якусь мить удивлявся в їхнє червоне полум'я, потім, глухо застогнавши, нахиливсь і торкнувся землі кінчиками пальців.

Павел збагнув, що сталося: померла Маванда. Насупивши брови, він мовчки дививсь на смолоскипи, а тоді спроквола пішов додому. Негреня наздогнало його й нечутно, мов тінь, пішло слідком.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

_{Переможець левів. Справедливий суд. Злодійкувата мавпа. Несподівана зустріч, з гумба-гумбою. Бій у джунглях. Наймолодший воїн племені. Перше татуювання}

І

Павел уклавсь, але заснути не міг. Мавандина смерть вразила його до глибини душі. Перед очима в нього маячіло її темне обличчя, великі виразні очі. Коли він склеплював повіки, то немов бачив, як вона біжить, легка й струнка, бачив її чорні, мов галчине крило, коси й гнучкий, мов ліана, стан.

Перед дверима жевріла ватра. Полум'я кидало всередину мерехтливі одлиски й вихоплювало з темряви зморшкувате Камбелине обличчя. Негр теж не спав, неспокійно совався й зітхав.