Читать «Царський курйоз» онлайн - страница 32

— І колоду свічок на Митьків сорокоуст жертвуй! А жінку його та дітей забезпеч! — закричали з натовпу.

— Колоду свічок, ладан і кутю на сорокоуст я забезпечу. Жінці його й дітлахам роботу на заводі дам, — набравши поважного вигляду, відказав хазяїн. — А щодо дзвона… Та чи знаєте ви, скільки він коштує? Усіх вас, з жінками і дітлахами, купити можна! Ач розколоти й закопати!

— Ти, купець, прямо відповідай! — хитнув важкою головою Первуша. — Поховаєш дзвін, то ми зараз на роботу станемо, а ні…

Поки Первуша говорив, Дебердєєв, дивлячись на робітних, думав: «Час нині бунтівний. Хиткість у народі почувається. Чого доброго, і мої шмаровози посланців до Пугача відправлять. Отож треба їх одразу ошелешити, взяти в шори! Бо якщо вони мою слабкість відчують, од рук відіб’ються й заводові шкоду заподіють…»

— Цить, онучі смердючі, сіряки вошиві! — ступаючи через кілька східців, скотився хазяїн з ганку. — Бунтувати здумали? Та я вас на порох зітру! Сік з вас потече!

— Дзвін поховай! Чуєш! — загула юрба.

— Не вам мене вчити! — загорлав Дебердєєв. — Укажчики які! Дзвін в Уфу піде! А звідти шкадрон драгунів на завод прискаче!..

— Не лякай, ми вже лякані! — заревла юрба. — Ховай дзвін, бусурмане! Хреста на тобі немає, чорте триклятий!

— Розходь-теся! По місцях! — побагровів з натуги хазяїн. — Ставай до роботи!

— Не будемо працювати!… Шабаш, хлопці!.. А з тобою, купчино, згодом поговоримо! — закричали робітні й побігли до воріт. І з розбігу зупинилися. Ворота зайняли кінні лісові об’їжджчики заводської дачі, похмурі лісовики у високих вовчих шапках.

— Хлопці, гайда через частокіл! — змахнувши шапкою, гукнув Афанасій.

Робітні побігли до заводських валів і за хвилину обліпили високий частокіл. Первуша обернувся до Дебердєєва, що стояв самотньо, і погрозив здаля кулаком:

— Стривай, зустрінемося, купчино! Чекай гостей на завод!

І не поспішаючи, рушив до заводського частоколу…

4

Стратон помовчав, підворушуючи багаття обгорілим суком, і знову, під посвист осіннього вітру, під шелести й скрипи уральських лісів, повів неквапливу розповідь.

Їх троє лежало на лужку, порослому травами, щавлем та калачиками, троє дебердєєвських робітників: ливарник Афанасій Первуша, засипальник Пров Кукуєв та вугляр Непея.

— Не певен я, — сипів застуджено Непея, — чи добре ми вибрали місце для засади?

Первуша стурбовано підвів голову, його лице з обпаленими віями та бровами, потріскане від жару плавильних печей, скидалося на черствий житній корж.

— Нічого, місце підхоже, — відказав він, розсунувши рукою віти ліщини. — Кращого не знайти.

Тракт, перекинувшись через сідловину Чир’євої гори, впритул підійшов до берегових «іконостасів». Коло підніжжя їх клекотіла Біла. В цьому небезпечному місці тракт був перегороджений завалом з товстенних сосон, сушняку та великих каменів.

— Хіба тут вони пройдуть? — посміхнувся Афанасій. — Застрягнуть, голову кладу! А перед завалом я тракт «часничком» посипав. Ото затанцюють їхні коні!