Читать «Царський курйоз» онлайн - страница 2

І чого тільки не робив Петро Андрійович, щоб повернути собі царську милість. Старих кісток своїх не пожалів, за кордон учитись вирушив. Був у Падуї, в Мілані, Неаполі, Венеції, Флоренції. А чи легко отак пурхати, коли тобі за шостий десяток перевалило?

Не допомогли навіть воєнні заслуги Петра Андрійовича в Азовському поході. Цар усе-таки спровадив його далі від свого двору. В 1701 році відправив служити великим послом у Константинополь, у тридесяте бусурманське царство. І за це спасибі! Під час свого перебування в Нідерландських штатах цар послав двох опальних бояр на край світу, за море-кіян, тільки що не на острів Буян: одного в Ост-Індію, другого в Сурінам — подивитись, який скот тамтешні селяни розводять.

За п’ять з лишком років остогидло тут Петрові Андрійовичу. І земля, і небо, і вітер — усе чуже. А проте, великий посол невтомно, бадьорим оком стереже царський інтерес і російську політику пильнує. Та що користі? Мов осел з Езопових фабул чужу поклажу тягне й самі штурхани за це має. А вершки інші знімають.

Великий посол відклав, глибоко зітхнувши, лист і все з тієї ж секретної італійської скриньки дістав зошит, власноручно озаглавлений: «Меморія, себто пам’ятка, про тутешні діла». Ось вонн, усі тут — славні й великотрудні діла амбасадорські!

Розгорнувши зошит, прочитав свої записи:

«Узнати, чи не думають турки Керченську протоку засипати і тим Азовське море від Чорного відділити. І на тому валу фортеці ставити чи не думають, щоб російським кораблям у Чорне море ходу не було?»

Амбасадор скрушно похитав головою. Справа ця велика й важлива. Російський Азов, недавно відвойований у турків, для султана як сіль в оці. З Азова легко на Крим напасти і Чорне море воювати. А султан дивиться на Чорне море, мов на внутрішній покій власного палацу. Цю справу досконально розжувати треба. Проти запису стояла помітка: «Доручено вивідати Саві Владиславовичу Рагузинському». Ну, цей розжує, цей пронозливий!

Великий посол читав далі:

«Про посла турецького Мустафарека Мустафу-агу, котрий у його царської величності портрет випросив, начебто султанові в подарунок. Але потім виявилося, що він, посол, той царський портрет, від’їжджаючи, кинув під лаву на постоялому дворі, закалявши царський лик смородом, так що й вимовити соромно».

Проти запису про Мустафу-агу стояла помітка: «За наполяганням моїм вчинили таке: розоривши його, послали в ув’язнення поблизу Апдріанополя. А ще домагаюся, щоб його позбавили життя, бо недостойний жити на світі за ганебне своє діяння».