Читать «Іспанський варіант» онлайн - страница 17

Штірліц розплющив одне око й глянув на годинник. Минуло півтори хвилини. У двері постукали. Штірліц підвівся й неголосно мовив:

— Заходьте. Не замкнено.

Він це сказав по-італійськи: про те, що довкола нього крутилися «римляни», він написав у свій час офіційний рапорт Лерсту і дістав його санкцію провадити далі зустрічі. Про всяк випадок, поки вони з Вольфом не зайшли до кімнати й не ввімкнули музику, тут, біля сходів, треба бути обережними.

Вольф був у великих окулярах і в береті, що гладенько обтягував його чуприну; тому голова й здавалася лисою, він навмисне підбривав скроні дуже високо, щоб зберегти цю ілюзію, коли приходив із загону, де була рація, в Бургос.

Вони мовчки потисли один одному руки і пішли до кімнати, вікна в якій були прикриті товстими дерев'яними віконницям» — тому тут навіть удень відчувалася прохолода.

Вольф вислухав Штірліца, не мовивши й слова, і зразу прикро спохмурнів.

— Це страшно, — мовив він. — Я вже не кажу про те, що в Берліні бідолашному Доріану буде кінець…

— Емоційну оцінку я дав би конкретнішу, — хмикнув Штірліц. — Нас із тобою жде аналогічний кінець. Які пропозиції?

— Ніяких.

— Смішно виходити на зв'язок із центром лише для того, щоб повідомити їм цю новину. Треба давати свої пропозиції.

— Викрасти Доріана можна?

Штірліц заперечливо похитав головою.

— Навіть якщо ми підемо на риск і зробимо напад на твою контору?

— Коли Хаген відчує, що ваша бере верх, він пристрелить Доріана. Кави хочеш?

— Ні. Хочу води.

— По-моєму, в Клаудії немає холодної води. У неї завжди є холодне тінто.

— Почастуй холодним тінто.

— Зараз піду на кухню.

Штірліц зменшив гучність у старовинному грамофоні, але Вольф спинив його:

— Хай грає, мені подобається це танго.

Штірліц за хвилину повернувся з холодним глиняним глечиком і двома склянками.

— Поглянь, — озвався Штірліц, — ця висока гранчаста склянка схожа на…

— Еге ж… Тільки в нас із таких п'ють горілку…

— Чуєш, а в Барселоні є німецький «юнкерс»?

Вольф повільно пив червоне вино. Пив він його невеличкими ковтками і дивився на Штірліца, і той помітив, як у куточках чітко окресленого рота його товариша з'явилась усмішка. Вольф поставив склянку на стіл, вийняв з кишені носовичок, витер грані так, щоб не лишилося слідів його пальців, закурив і сказав:

— Ну й хитрющий ти чолов'яга.

— Як же ти оцінюєш цю мою рису?

— Я оцінюю її найпозитивніше, хоч ні в Барселоні, ні в Мадріді «юнкерсів» у республіканців поки що немає…