Читать «Наказано вижити» онлайн - страница 14

Штірліц зрозумів: почалася перевірка. «Він хоче послухати, як я викладатиму йому свою версію всієї справи… А він ще раз перевірятиме її, виходячи з донесень агентури, розшифровки моїх телефонних розмов, рапортів служби спостереження… Зараз він підніметься й підійде до шафи або кудись іще, де в нього є кнопка, яка вмикає запис… Навряд чи він зважиться, сидячи навпроти мене, шарити рукою в кишені, щоб увімкнути диктофон, він надто великий професіонал, він вичисляє контрагента заздалегідь…»

Але Мюллер не встав з крісла, він просто присунув до себе маленький пульт, що лежав на столі, натиснув на кнопку й сказав:

— Я запишу вас, потім послухаємо разом, коли якийсь вузол буде незрозумілий, повернемося до нього й проаналізуємо заново. Згодні?

— Звичайно, — відповів Штірліц і знову, уже вкотре, подивувався з цієї людини, з її зовсім особливої логіки. — Так от, мені доручили вести роботу з пастором, якого Шелленберг, мабуть, уже давно тримав на думці для прикриття Вольфа — на випадок, коли переговори з Даллесом закінчаться невдало чи відомості про них дійдуть до фюрера… Я працював із Шлагом не без інтересу: це — достойна людина, в цього своя позиція, він безстрашний, готовий на все, аби тільки з німцями уклали мир якнайшвидше… У Шлага досить широкі зв'язки серед учасників руху пацифістів, про нього знають у Ватікані, з екс-канцлером Брюнінгом його зв'язує давня дружба… За легендою він мав увійти в контакт з Даллесом, назвавши імена кількох достойних людей у переговорах про мир, бо він — за словами агентів Даллеса — немає в рейху опори на ті реальні сили, які зможуть утримати в країні порядок і не дозволять, щоб Німеччина стала поживою для росіян — повною мірою, а не так, як було вирішено в Ялті. Від Брюнінга до Шлага надійшли дані, що Даллес почав переговори з обергрупенфюрером Вольфом. Але й це не все: Шлаг — і це найголовніше, з чим я до вас приїхав, я не сказав про це Борману, цініть мою вірність — вичислив, що операція Вольфа планувалася не тільки вашим другом і моїм шефом, а й досить серйозними силами в генеральному штабі і в міністерстві закордонних справ…

— Факти? — закашлявшись, запитав Мюллер.

Штірліц зрозумів, що той навмисне закашлявся, не хоче, щоб голос його був на плівці, кашель змінює голос до невпізнанності, однак, відзначив Штірліц, на його пасаж про генштаб і дипломатів Мюллер клюнув, одразу зажадав фактів. «Ну що ж, я дам тобі факти, тільки погано, що я не розповів про цю мою ідею пасторові, вони, я думаю, зараз до нього підкрадатимуться… Треба зробити все, щоб Мюллер, саме Мюллер, доручив мені поїхати до Швейцарії. Я повинен так повести себе під час допиту, а це допит, ясна річ, аби залишити щось таке на денці, що стало б украй необхідним Мюллерові… Потрібен гачок, тільки тут не треба поспішати, тільки б повести мені, тільки б розбудити у цій стомленій людині фантазію… А як її розбудиш? Інтересом, особистим інтересом, він розумний, він знає, що думати тепер треба тільки про себе самого, все програно. Але. ж і він заложник у Гітлера. Вони всі заложники, боягузливі, маленькі заложники в руках хворого, напівпаралізованого маніяка… Он який жах! Чому таке можливо? Правильно кажуть: «Не сотвори собі кумира». Вони думали, що їхній кумир приведе їх до світової могутності, покладе їм до ніг людство… Мала інтелігентність, відсутність справжнього знання завжди породжують доктрини саме такого роду, адже вчитися не всі люблять, а дітей часом примушують читати історію, студіювати іноземні мови. Доктрина націонал-соціалізму розрахована на ледарів, на тих, хто найбільше полюбляє спортивні ігри, розважальні програми по радіо й кухоль пива ввечері, після того, як відсидів роботу…»