Читать «ТАРС уповноважений заявити...» онлайн - страница 171

— «Вулиця Крупської, перехід біля знака ДАІ». Я певен, що це і є той парольний сигнал «Діти». І мотивація чудова — саме по вулиці Крупської пролягає шлях до будинку посольства на Ленінському.

Зняв телефонну трубку, набрав номер Проскуріна:

— Чи не маєте бажання проїхатися зі мною?

… Він пройшов мимо стовпа двічі; рухи його були вільні, відпочиває собі людина, сьома ранку, саме час для активної прогулянки.

Перший раз Константинов, проходячи мимо стовпа, на якому було встановлено знак ДАІ «Діти», провів пальцем упоперек.

«Невмотивовано, — подумав він. — Такий рух помітять сторонні, треба спробувати інакше».

Він повернувся, зробив рукою інший рух, подовжній; можна було подумати — йде собі людина й розважається.

— Саме так, — сказав Проскурін, що спостерігав за Константиновим з машини.

Коли Константинов сів поруч з ним, Проскурін, котрий завжди в усьому сумнівався, похитав головою:

— Але чому ви переконані, що колір помади повинен бути саме такий, який ви знайшли під час обшуку в Дубова?

— А чому має бути інший?

— Може, цією помадою Ольга губи фарбувала. А для умовного знаку він щоразу купував нову.

— Ольга губи фарбувала, це правильно, але ж вони в неї не цементові, — сказав Константинов, вийнявши з кишені тюбик з помадою, яку знайшли під час обшуку. — А цей, бачите, зовсім стертий — видно, що ним креслили.

— Не знаю, — так само похмуро заперечив Проскурін, — я вже ні в що не вірю.

— Нерви до краю напружені, — погодився Константинов, — але вірити в успіх ми все-таки повинні.

О 17. 30 Гавриков виїхав з центру в напрямі до вулиці Крупської. Він зупинив машину коло магазину, відчинив дверцята, висмикнув з пачки «Аполло» сигарету, закурив, з жахом подумав про те, що батько, мабуть, не діждеться його; плакав сьогодні вранці, наркотики вже не допомагають, біль дужчає, а батько пошепки питає: «Де Митя, Митя де, господи…»

Гавриков пішов до бочки з квасом; Константинов гадав, що це краще, ніж випадково зайти до магазину; останні години працівники Коновалова пильно наглядали за районом, де з'явився «Дубов» — провал у Парку навчив бути дуже обережними; Константинов вважав, що ЦРУ декого, звичайно, може вивести на вулицю Крупської в ті хвилини, коли Дубов має поставити знак. Тому Гаврикову дали мікрорацію — на випадок, коли люди Коновалова виявлять невідомого, який стежить за ним, особливо якщо той буде з фотоапаратом, курити треба весь час, сигарета в роті змінює обличчя, і дуже ретельно контролювати шерифську ходу Дубова.

Біля стовпа Гавриков на секунду затримався, провів губною помадою риску і зразу ж почув за спиною скрипучий голос:

— Ану, зітри!

Він обернувся. Біля нього стояв старий чоловік у брилі; він тримав сітку, батько таку називав «авоською».

— Зітри фарбу, кажу тобі, — повторив старий і поліз у кишеню. А в цей час у маленькій рації, схованій у кишені Гаврикова, зашерхотів далекий голос: