Читать «Справа Сен-Ф"якрів» онлайн - страница 16

— Скажіть, де живе малий Ернест?

— На головній вулиці, четвертий будинок після бакалійної крамнички.

Мегре подався туди. Злиденна халупа. Портрети чоловіка й жінки на стіні, обабіч буфета. Жінка вже перевдягнулася й поралася на кухні, де пахло печенею з яловичини.

— А де хлопчина?

— Перевдягається. Не вистачало тільки, щоб забруднив святковий костюм… Ви ж бачили, як я його провчила!.. Дитина не має перед очима доброго прикладу і… — Жінка відчинила двері й гукнула: — Ходи-но сюди, песиголовцю!

На порозі несміливо став хлопчисько в кальсонах.

— Хай одягнеться, — сказав Мегре. — Я поговорю з ним потім…

Жінка поралася біля плити, готуючи сніданок. Чоловік, певно, був у корчмі, де зараз зібралося товариство, щоб випити по одному-два аперитиви заради неділі.

Двері нарешті розчинилася, і зайшов похнюплений Ернест у своєму буденному вбранні, в штанях з задовгими холошами.

— Ходімо трохи погуляємо…

— То ви хочете… — сплеснула руками жінка. — Тоді.. Ернесте, йди-но швиденько одягни святковий костюм..

— Не варто, мадам… Ходімо, мій юний добродію.

Вулиця була безлюдна. Усе життя цього ранку зосередилося на майдані, на цвинтарі, в Марі Татен.

— Завтра я подарую тобі ще грубішого молитовника, з червоними заголовними літерами кожної строфи…

Хлопчина отетерів. Виходить, комісар знає про молитовники з гарними червоними літерами, такі, як лежать на вівтарі у кюре?

— Тільки тобі доведеться чесно розповісти мені, де ти взяв оцей! Я тебе не лаятиму…

Мегре цікаво було спостерігати, як у хлопчика прокидається споконвічна селянська підозріливість. Він мовчав.

— Чи не на ослінчику ти знайшов його?

Мовчанка. На щоках у хлопчика й навколо носа рясніли веснянки. Він стискував свої м'ясисті губи, щоб не тремтіли.

— Ти хіба не віриш, що я твій справжній друг?

— Так… Ви дали мамі двадцять франків…

— Отже?..

Але хлопчик сказав іще не все.

— Коли ми прийшли додому, мати сказала, що вдарила мене про людське око, і дала п'ятдесят сантимів…

Ти ба! Воно таки знає, що робить, оце дитя! Цікаво, які думки зріють у його голові?

— А сторож що?

— Він не сказав нічого…

— Хто взяв з ослінчика молитовник?

— Не знаю…

— А ти де його знайшов?

— Під моєю накидкою, в ризниці. Я вже йшов снідати до панотця. Та забув свою хустинку… А коли підняв накидку, там було щось тверде…

— А сторож був там?

— Він був у церкві, гасив свічки… А знаєте, оті молитовники з червоними літерами, дуже дорогі…

Отже, хтось узяв молитовник з ослінчика, швиденько сховав його в ризниці, під накидкою служки, маючи на думці, очевидно, потім прийти по нього!

— Ти розгортав його?

— Ні, не встиг… Боявся проґавити своє рідке яйце… Бо ж у неділю…

— Знаю…

Ернест здивувався, звідки цей пан із міста може знати, що в неділю на сніданок у священика дають рідке яйце й варення…

— Іди собі…

— То правда, що я матиму…

— Молитовник? Авжеж… Завтра. До побачення, мій хлопче.

Мегре подав йому руку, хлоп'я мить вагалося, а тоді потиснуло її.

— Я добре знаю, що ви жартуєте, — сказав він сам до себе, ідучи додому.

Отже, тут ішлося про потрійний злочин: хтось набрав або доручив набрати замітку на лінотипі, який можна знайти лише в друкарні газети або великого видавництва.