Читать «Порт у тумані» онлайн - страница 11

— Ви успадковуєте все його майно. Ви тепер багата.

У відповідь на ці слова вона зразу розридалась.

— Капітана отруєно водою з цієї карафки.

Вона з огидою зиркнула на нього й заволала:

— То й що ви хочете сказати? Що, що ви хочете сказати? Га?

Вона була в такому стані, що схопила його за зап'ястя й трусонула з нестямною силою. Ще трохи, і вона могла почати дряпатися, битися.

— Тихше, заспокойтеся. Розслідування тільки починається. Я нічого не хочу вигадувати, тільки збираю відомості.

Сильний поштовх у двері. Прийшов сільський поліцай.

— З прокуратури не зможуть приїхати раніше другої половини дня. Пан мер, який сьогодні вранці повернувся з полювання, ще не встав. Він прийде сюди, тільки-но буде готовий.

Усі були пригнічені. Усе в цьому будинку так і пашіло од збудження. Натовп надворі, який очікував хтозна-чого, додавав нервозність і безладдя.

— Ви маєте намір лишитися тут? — спитав Мегре дівчину.

— А чом би й ні? Куди мені подітися?

Мегре попросив лікаря вийти з кімнати небіжчика й замкнув її на ключ. Він дозволив залишитися з Жюлі лише двом її приятелькам — дружині наглядача маяка й дружині одного з робітників шлюзу.

— А ви нікого сюди не пускайте, — наказав сільському поліцаєві. — Якщо буде треба, спробуйте по-доброму відпровадити цікавих.

Після того вийшов, проминув юрму зівак і попрямував до порту. Сирена попередження все не вгавала, але звук її наче віддалився — вітер дув у бік моря, і її вже ледве було чути. Надворі помітно потеплішало. Сонце сяяло дедалі яскравіше, й море почало підійматися.

Двоє наглядачів шлюзу вже прийшли з села й заходилися працювати. На мосту Мегре зустрів капітана Делькура, з яким розмовляв напередодні. Той пішов йому назустріч:

— Отже, це правда?

— Жоріса отруїли, авжеж.

— Хто?

Натовп коло будинку капітана потроху рідшав. Щоправда, сільський поліцай, красномовно жестикулюючи, переходив від однієї групи до іншої й розповідав бозна-що. Всі поглядали в бік комісара — загальна цікавість зосередилась на ньому.

— Починається приплив?

— Ще не зовсім. Треба, щоб піднялося ще хоча б на три фути. Он бачите — пароплав на якорі там, на рейді. Він чекає від шостої години ранку.

«Флотська закусочна» була близько, в двох кроках. З її вікон, крізь скляні двері можна було бачити шлюз, міст, воду, яку випускають із шлюзу, маяк і будиночок Жоріса.

— Може, перехилимо чарчину? — запропонував комісар.

Зрештою, він міг здогадатися, що під час кожного припливу це невелике товариство, як за звичай, сходилося в закусочній. Капітан подивився, чи висока зараз вода.

— Маю щось із півгодини, — озвався.

Вони разом увійшли до дощатої закусочної, інші — митники, начальник шлюзу, службовець рибоохорони і командир митного катера — нерішуче потяглися один по одному слідом, і Мегре жестом запросив їх сісти за один стіл.

Треба ж зламати лід, відрекомендуватися всім, викликати до себе довіру й навіть, певною мірою, проникнути в це середовище.

— Що будемо пити?

Його компаньйони перезирнулися, все ще нітячись і ніяковіючи.

Служниця подала всім. Люди зазирали в кафе і, чекаючи подальших подій, не вертали до села, никали портом.