Читать «Прерія» онлайн - страница 249

— Та візьміть його, візьміть, — вигукнув Мідлтон. — Візьміть усе, що тільки забажаєте!

Старий свистом покликав молодого пса до себе на берег і почав прощатися. Тепер ніхто багато не говорив. Трапер урочисто потис кожному руку й сказав щось дружнє й лагідне. Мідлтонові зовсім відібрало мову від хвилювання, й він удав, ніби порається коло вантажу. Пол насвистував що є сили, і навіть Оубедові, здавалося, нелегко було розлучатись із старим, і він напустив на себе філософську рішучість. Обійшовши всіх, старий сам зіштовхнув човен на воду і побажав друзям швидкої подорожі. Ніхто не вимовив ані слова, ніхто не ворухнув веслом, аж поки човен заплив за пагорб, який сховав трапера від їхніх очей. Востаннє вони побачили його, як він стояв на косі, спершись на свою рушницю, — Гектор припав до землі біля його ніг, а молодий пес, у запалі юності й сили, весело гасав по піску.

РОЗДІЛ XXXIV

— Мені почувся голос чийсь.

Шекспір

Річки цієї пори були повноводі, й човен птахом летів за течією. Плавання минуло успішно й швидко. Завдяки стрімкій течії на нього пішло втричі менше часу, ніж потрібно було б на ту саму путь по суходолу. Запливаючи з річки в річку, — бо вони, як судини в тілі, всі сполучаються з більшими життєвими артеріями, — мандрівники незабаром дісталися до головної річки Західних штатів і щасливо причалили біля самих дверей батьківського дому Інес.

Читач може собі уявити радість дона Августина і збентеження превелебного отця Ігнасіо. Перший плакав і дякував небесам, а другий теж дякував, але не плакав. Добросерді провінціали були такі щасливі, що й на гадці не мали доскіпуватись до обставин цього несподіваного повернення. Громада дійшла одностайної думки, вирішивши, що Мідлтонову наречену викрав якийсь негідник, а тепер вона повернулася за допомогою своїх друзів. Правда, були й такі невіри, в котрих уся ця історія викликала певні сумніви, але вони тішилися своїми здогадами нишком, з тією погордливою і ні з ким не поділеною насолодою, з якою скнара роздивляється свої скарби, що дедалі більшають, однак не йдуть нікому на користь.

Аби потішити шановного священика і дати йому якусь роботу, Мідлтон попросив його одружити Пола з Еллен. Бортник погодився на це, бо переконався, яке велике значення всі його друзі надають цьому обрядові, але невдовзі він відвіз свою молоду дружину до Кентуккі, — мовляв, треба, як велить звичай, відвідати всіх своїх численних родичів. А бувши там, він скористався з нагоди і належним чином оформив своє одруження у знайомого мирового судді, бо не дуже вірив у міцність шлюбних ланцюгів, якими сковують молодят папські священики. Еллен, збагнувши, що не завадить ужити додаткових заходів, аби втримати такого непогамовного чоловіка в певних рамках подружнього життя, і не заперечувала проти цих подвійних оков; тож обидві сторони були задоволені.