Читать «Прерія» онлайн - страница 11
Джеймс Фенімор Купер
— Так, на сором тому, кому ще до снаги полювати! — відказав трапер, якого ми далі так і називатимемо, згідно з його ремеслом. — Понад п'ятдесят років я блукав пущами з рушницею й ні разу не поставив пастки навіть на птицю, що літає в небі, а про звіра, що має лише ноги, вже й казати годі.
— Про мене — яка тут різниця: добувати шкури рушницею чи капканом, — докинув похмурий товариш ватажка. — Земля створена нам на потребу, отже, для нас і всяка твар на землі.
— Щось у тебе обмаль пожитків як на людину, що зайшла так далеко, — безцеремонно урвав похмурого ватажок, чомусь бажаючи перевести розмову на інше. — Може, хоч із шкурами тут краще?
— Мені в мої літа багато не треба, — спокійно відповів трапер. — Харчі та одяг — оце й усе. А те, що ти називаєш «пожитками», мені й зовсім ні до чого, — хіба щоб час від часу обмінювати на ріг з порохом та шматок свинцю.
— Виходить, ти родом нетутешній, приятелю, — вів далі переселенець, завваживши собі, що старий не зрозумів двозначного слівця «пожитки», яке в його краях уживалося в значенні «багаж» чи «майно».
— Я народився біля моря, але більшу частину життя перебув у лісах.
Тепер усі дивилися на нього, як звичайно дивляться на те, що викликає загальну цікавість. Двоє чи троє юнаків повторили: «Біля моря!» А господиня, загалом не вельми гостинна, навіть спробувала, хай і незграбно, бути чемною з гостем, ніби з поваги до його далеких мандрів. Переселенець довго мовчав, щось, очевидно, обмірковуючи, й водночас жуючи, а перегодом повів далі:
— Кажуть, далеченько від західних річок до берегів великого моря.
— Авжеж, дорога нелегка, і набачився я всякого, та й лиха натерпівся.
— Нелегко пройти такий шлях!
— Сімдесят п'ять літ ішов я цією дорогою, а не буде й ста миль на всьому шляху від Гудзону, де б я не їв дичини, яку сам підстрелив. Але це вже марна похвальба. Яка користь з минувшини, хай і молодецької, коли вік твій кінчається?
— Якось я зустрів чоловіка, що плавав по тому Гудзонові, — неголосно проказав старший син, ніби сумніваючись у своїх знаннях і вважаючи за доцільне надати невпевненості своєму голосу в присутності такого бувальця. — Так от, він каже, що це добряча річка і глибока — баржа може пройти по ній від верхів'я до гирла.
— Гудзон широкий і глибокий, а на його берегах виростає чимало гарних міст, — відповів трапер. — Але він лише потічок, як порівняти його з безконечною рікою!
— Хіба це ріка, коли її можна об'їхати? — вигукнув недобрий супутник переселенця. — Справжню ріку перепливають, а не кружляють навколо неї, наче навколо ведмедя під час великих ловів!
— А на захід ти далеко забирався? — знов урвав його переселенець, ніби не бажаючи, щоб його брутальний приятель брав участь у розмові. — А то натрапив я тут на саму голу рівнину, що й кінця їй не видно.
— Тут можна їхати кілька тижнів, а перед очима буде те саме. Я часто думаю, що господь простелив цю безплідну прерію за Штатами, аби застерегти людей, до чого може довести землю їхнє безумство! Так, ви мандруватимете кілька тижнів, а то й місяців по цих голих степах і не побачите жодної оселі, жодного притулку для людини чи худоби. Навіть дикому звірові доводиться пробігти хтозна-скільки миль, перш ніж він знайде собі лігво. І все ж, коли вітер віє зі сходу, мені часто вчуваються гупання сокири і гуркіт дерев, що падають на землю.