Читать «Рушниці Авалона» онлайн - страница 8

— Спасибі. Але, напевно я завтра піду.

— Як вам буде завгодно. А зараз давайте вип'ємо по чарочці вина, і ви розповісте, за яких обставин знайшли Ланса.

Ганелон слухав, не перебиваючи, не відриваючи від мене погляду. Я завжди вважав, що вираз «Свердлити очима» — дурня, але в цей вечір змінив свою думку. Він не просто свердлив, він пронизував мене очима, немов кинджалами. Цікаво, які висновки він зробив, про що здогадався?

Раптово я відчув, як на мене навалюється втома. Язик мій став заплітатися. Нервове напруження, стакан вина, тепла кімната позначилися на мені не найкращим чином, і несподівано в мене склалося враження, що я стою в кутку і спостерігаю за самим собою. Мабуть, такі тривалі навантаження були мені поки що не під силу. Я помітив, що руки мої тремтять.

— Пробачте, — почув я власний голос. — Мені необхідно трохи відпочити…

— Ну звичайно! — Сказав Ганелон. — Поговоримо завтра. А зараз ідіть спати і спіть спокійно.

Він покликав охоронця й наказав відвести мене у вільну кімнату. Напевно я весь час спотикався, тому що ясно пам'ятаю, як мене підтримували за лікоть.

У ту ніч я спав як убитий. Сон мій був без сновидінь, і проспав я чотирнадцять годин поспіль.

Коли я прокинувся, у мене ломило все тіло. Я ретельно помився. На високому столику стояла балія з водою, а поруч лежали мило і рушник, завбачливо залишені в кімнаті. Мені ніяк не вдавалося позбутися від відчуття, що горло моє забито пилом, а очі піском.

Я сів у крісло і задумався. У колишні часи я міг пронести Ланса п'ять ліг і оком не моргнути. У колишні часи я бився цілий день на горі Колвір, а потім увійшов до Амбер.

Але колишні часи пройшли. Раптово я зрозумів, що виглядаю з боку справжнісінькою руїною. З цим не можна було миритися. Сили поверталися до мене занадто повільно, я повинен набрати вагу, причому як можна скоріше.

Тиждень — і життя на свіжому повітрі, фізичні навантаження допоможуть мені відновити колишню форму. Схоже, Ганелон мене не впізнав. Ось і чудово. Скористаюся його гостинністю.

Прийнявши це рішення, я вийшов з кімнати і відправився на пошуки кухні, де з'їв рясний сніданок. Правда, вже настав час ленчу, але я волію називати речі своїми іменами. Мені сильно хотілося курити, і я зловтішно подумав про те, що мої запаси тютюну вичерпалися. Доля була за те, щоб я встав на ноги якомога швидше.

Стояв прохолодний ясний день. Я вийшов із замку і довгий час спостерігав за солдатами, які проводили військові навчання.

У дальньому кінці двору стояли мішені, прикріплені до мішків соломи. Лучники, надівши кільця на великі пальці рук, вправлялися в стрільбі, пускаючи стріли в східному стилі, тримаючись за тятиву не трьома (до чого я звик), а двома пальцями. Я став думати про це Відображення, на якому опинився випадково. Шпажисти використовували обидві сторони і вістря зброї, демонструючи різноманітні прийоми ведення бою. Всього у дворі вправлялося людей з вісімсот, а решта, мабуть, розташовувалися в замку. Вони відрізнялися один від іншого статурою, кольором волосся та очей і говорили на різних мовах, серед яких переважала авалонська, вона ж — амберська.