Читать «Твори» онлайн - страница 13
Йоганн Вольфганг Гете
А все це разом і призводить до того, що любов до Лотти, цього милого й природного створіння, стає для Вертера єдиною розрадою і єдиним сенсом життя. Однак це його почуття з самого початку було безнадійним, а після краху службової діяльності Вертера й одруження Лотти з Альбертом воно все відчутніше набуває фатально-трагічного характеру. Самим героєм воно сприймається як прояв всесилля ірраціональної стихії, з якою годі боротися розуму, що теж було характерним для «Бурі й натиску»: «Людина завжди лишається людиною, і та крихта розуму, яка може в неї бути, мало важить або й зовсім мовчить, коли бурхають пристрасті і витісняють усі інші людські почуття». Вертер кінчає життя самогубством. Короткі заключні фрази роману звучать ніби ремарки в драмі: «Труну несли ремісники. Ніхто з духівництва не супроводив її».
Подібна трагічна розв'язка була незвичайною для літератури Просвітництва, перейнятої оптимізмом, і сучасниками самогубство героя було сприйняте передусім як вияв протесту, що знайшло відгомін і в «Євгенії Онєгіну» Пушкіна, де Вертер названий «мучеником мятежным». Загалом же роман викликав величезний резонанс в Німеччині та за її межами. Бюргерська молодь сприйняла його з захопленням, як своє самовираження, здійснене на найвищому художньому рівні. Але лунали й критичні голоси, зокрема Лессінга, який побоювався, що «Вертер» негативно вплине на німецьку молодь, і без того схильну до самозаглиблення і резиґнації. Лессінг боровся за її виховання в мужньому громадянському дусі, і він осудливо запитував, маючи на увазі самогубство Вертера: «Хіба б міг грецький чи римський юнак позбавити себе життя за таких обставин і з такої причини?» Слід сказати, що побоювання Лессінга виявилися небезпідставними: роман Гете викликав хвилю самогубств серед молоді, яка наприкінці XVIII ст. докотилася й до Росії. Та разом з тим він дійсно пробуджував настрої протесту й бунтарства, мав революціонізуюче значення для своєї доби. На це, зокрема, вказував Т. Манн у статті про цей роман, відносячи його до тих книг, які «передвіщали й підготовляли французьку революцію». Перекладений на інші мови, роман «Страждання молодого Вертера» приніс Гете світову славу, він потрапив навіть у далекий Китай.
Над останнім з трьох творів, представлених у добірці, трагедією «Егмонт», Гете працював у 1775 році — останньому році штюрмерського періоду. Дописана ж вона була в 1787 році, під час мандрівки поета по Італії, причому й написані раніше частини були піддані переробці. Наскільки ґрунтовною була ця переробка, ми конкретно нічого сказати не можемо, оскільки, на відміну від «Пра-Фауста» чи «Пра-Майстера», «Пра-Егмонт», тобто рукопис 1775 року, не був знайдений. Але в тому, що вона мала місце, дослідники Гете не сумніваються.