Читать «Твори» онлайн - страница 10

_{Наступним і чи не найвищим звершенням Гете штюрмерського періоду був роман «Страждання молодого Вертера» (1774). Роман цей виник на біографічній основі: проходячи 1772 року адвокатську практику при імперському суді у Вецларі, Гете покохав молоду дівчину Шарлотту Буфф, наречену свого друга Кестнера, і змушений був через певний час залишити молоде подружжя. Особисті інтимні переживання, викликані цим вимушеним розривом, і стали основним джерелом для роману, зокрема для його провідного, лірико-психологічного аспекту. Щодо сюжетного оформлення твору, його трагічної розв'язки, то для них послужила історія Єрузалема, вецларського приятеля Гете, який вкоротив собі віку через нещасливе кохання. Гете бурхливо реагував на звістку про це самогубство, причому характерно, що відповідальність за нього у листі до Кестнера він покладав на суспільство, на «ницих людей», які живуть лише «сміттям суєти» і «підточують наші сили», гублять всі природні пориви й почуття.}

_{Існує поширена думка, що «Страждання молодого Вертера» є лише ліричною сповіддю Гете, що й написаний роман був заради того, щоб подолати тяжкі переживання, душевну кризу шляхом об'єктивації їх у мистецтві. Думка ця надто вузька й однобічна, даний роман — твір глибокого й багатогранного змісту, який сконцентрував немало нагальних і хвилюючих, нерідко болісних проблем свого часу і виразив їх у формі безпосередньо-ліричного переживання. Разом з тим він зберіг здатність будити живий відгук і у наступних поколінь, що властиво лише великим творам класичної літератури.}

_{За тематикою цей твір можна віднести до романів із життя «третього» стану, які в той час набули поширення в англійській та французькій літературах і почали з'являтися в літературі німецькій. Та водночас — яка істотна відмінність, яка яскрава самобутність і в змісті, і в структурі роману Гете порівняно і з «комічними епопеями» Філдінга чи Смоллета, і з соціально-дидактичними романами Руссо чи Дідро! Ця самобутність постає передусім із повної переваги ліричного елементу в романі Гете, що було явищем цілком незвичайним для тогочасної прози. Якщо згадані письменники (й чимало інших) своє головне завдання вбачали в змалюванні безкрайого моря «зовнішньої дійсності», соціального побуту доби, то Гете в своєму «Вертері» всю увагу зосередив на внутрішньому світі героя, на його духовному й душевному житті. Романи XVIII ст. залишалися суто розповідними, епічними за своїм характером і стилем, навіть коли писалися вони в листах, як, приміром, знамениті в свій час романи Річардсона чи «Нова Елоїза» Руссо. В них теж відсутня установка на безпосередньо-ліричне вираження думок, почуттів, душевних станів, навпаки, тут ще очевидніша перевага епічно-розповідних синтаксичних конструкцій типу: «Я відчув, що…» чи «Я сказав, що…», — з подальшим докладним переказом відчутого чи сказаного.}