Читать «Гра дзеркал» онлайн - страница 6

Вона замовкла — і безпорадно втупила погляд у міс Марпл.

Міс Марпл відповіла голосом, у якому бринів слабкий подив:

— Але ти ще не розповіла мені, Рут, чого боїшся насправді.

— Я ж тобі сказала — не знаю! І саме це мене непокоїть. Я була там нещодавно — зробила такий собі короткочасний візит. І мене не залишало відчуття небезпеки. Вона витала в навколишній атмосфері, в самому будинку, я знаю, що не помилилася. Я чутлива до атмосфери і завжди була такою. Чи я розповідала тобі, як я вмовила Джуліуса продати все своє збіжжя перед тим, як стався обвал на біржі? І хіба я не мала рації? Атож, там явно щось не так. Але я не знаю, де й у чому ця небезпека — чи в середовищі тих кримінальних підлітків, чи в самому домі. Я не знаю, про що саме йдеться. Льюїс живе лише своїми ідеями й більше нічого не помічає, а Кері Луїза, нехай благословить її Бог, ніколи не бачить, не чує і не думає чогось іншого, крім того, який чудовий краєвид, або який чудовий звук, або яка чудова думка. Усе це дуже мило, але не практично. Існують такі речі, як небезпека й зло — і я хочу, щоб ти, Джейн, негайно туди поїхала і з'ясувала, про що саме йдеться насправді.

— Я? — здивовано вигукнула міс Марпл. — Чому саме я?

— Бо ти маєш добрий нюх на такі речі. Ти його завжди мала. Ти завжди була таким невинним на вигляд і таким милим створінням Джейн, але під цією зовнішньою оболонкою тебе ніщо ніколи не дивувало, ти з авжди була готова до найгіршого.

— Найгірше так часто виявляється правдою, — прошепотіла міс Марпл.

— Не розумію, чому ти так низько цінуєш людську природу, — адже мешкаєш у такому чарівному маленькому селі, такому старовинному й чистому.

— Ти ніколи не жила в селі, Рут. Те, що нині відбувається в чистому й мирному селі, либонь, здивувало б тебе.

— Цілком можливо. Але я веду до того, що тебе ніщо не зможе захопити зненацька. То ти поїдеш до Стоунігейтса і з'ясуєш, де там причаїлася небезпека, чи не так?

— Але ж, Рут, люба, це буде надзвичайно важко зробити.

— Ні, зовсім неважко. Я все обміркувала Я вже підготувала там грунт і, сподіваюся, ти не станеш гніватися за це на мене.

Місіс Вен Райдок на мить замовкла, з певною тривогою подивилася на міс Марпл, запалила сигарету й, дещо нервуючись, стала пояснювати:

— Я певна, ти не станеш заперечувати, що після війни життя в цій країні стало досить важким для людей із невеличкими, фіксованими прибутками — тобто для таких людей, як ти, Джейн, я хотіла сказати.

— О, це правда Але завдяки доброму ставленню до мене, справді дуже доброму ставленню до мене мого небожа Реймонда, я не дуже чітко уявляю собі, яке ж моє становище насправді.

— Твого небожа можна не брати до уваги, — сказала місіс Вен Райдок. — Кері Луїза нічого не знає про твого небожа, а якщо знає, то лише як про письменника й не має найменшого уявлення про те, що він твій небіж. Розумієш, я розповіла Кері Луїзі, що справи в нашої любої Джейн зовсім кепські. Їй іноді навіть голодувати доводиться, а вона ж, звичайно, надто горда, щоб попросити допомоги в давніх друзів. Звичайно, їй не слід пропонувати гроші, але приємний і тривалий відпочинок на лоні чудової природи, у товаристві давньої приятельки, з добрим і поживним харчуванням та без будь-яких турбот чи клопоту… — Рут Вен Райдок зробила паузу, а тоді додала з викликом: — А зараз можеш сварити мене, скільки завгодно, якщо ти на мене сердита.