Читать «Безслідний Лукас» онлайн - страница 3
Павло Загребельний
— Біля вас можна?
— Будь ласка, — промурмотів Лукас.
Чоловік обережно поставив на столик свою ношу, влаштувався на стільці навпроти Лукаса і став розвантажувати піднос. Ніколи не бачив Лукас, щоб людина могла одразу з’їсти стільки страв! Гора індичого м’яса, замаскована широким листям салату, холодна баранина з баклажанами, вермішельна бабка завтовшки з поролонові мати в секторах для стрибків з жердиною, запечена в тісті риба, фруктовий салат «мімоза», пудинг з айвовим варенням, дві папайї, схожі на товсті жовті морквини, золотисте манго, з якого витікали сік і пахощі, дві металічні банки пива і висока пластикова посудина з гарячою чорною кавою.
Лукас і сам після виснажливих матчів міг попоїсти, але щоб отак! А між тим чоловік, що приволік стільки харчів, аж ніяк не відзначався вгодованістю і схожий був на зголоднілого чорта.
— Дивуєтесь? — підморгнув на свої припаси незнайомець. — Все дуже просто. Ідеальний обмін речовин. Згоряє в мені, як кокс у доменній печі. Їм не для розкошів і насолод, а лише для підтримання організму в робочому стані. Тут опинився цілком випадково, але не шкодую. Бачу, що в Стенфорді студентів годують, аби їхні гроші.
— Ви — не студент, — зауважив Лукас.
— Звичайно! Хоча й не професор. Просто: доктор Хантер.
— А я студент. Лукас.
— Прізвище невідоме, але може стати знаменитим.
— Хіба про це думаєш?
— Повинні знайтися люди, які подумають.
Хантер накинувся на принесені наїдки, як зголоднілий тигр. Запихаючись шматками баранини, він звів погляд на Лукаса.
— Як, ви сказали, ваше прізвище?
— Лукас.
— Фізик?
— Щось схоже.
Хантер розправлявся з індичатиною, рибою, салатами, пудингами, смачно булькав пивом, тоді довго блаженствував, посьорбуючи каву, і весь час обстрілював Лукаса своїми несамовитими очима.
— Граєте в баскетбол?
— А. як би я зміг учитися в Стенфорді? Ніхто з моїх предків не був мільйонером. Доводиться заробляти самому.
— Це вас прозвали «Безслідний Лукас»?
— Припустимо.
— Мені довелося бачити, як ви граєте.
— Коли бачили, навіщо ж питаєте?
— Для певності. У вас виходить просто геніально! Ви прослизаєте через весь майданчик з м’ячем у руках, мов привид. Нічого подібного я ніколи не бачив.
— Саме завдяки цьому я й зміг добратися до Стенфорда з самої Пенсільванії.
— Але ви розумієте, що в науці отак прослизнути і закинути м’яч у кільце навряд чи вдасться.
— І ви прибули до Стенфорда, щоб повідомити мені про це? — не приховуючи іронії, поспитав Лукас.
— Іноді вигідно, щоб тебе вважали популяризатором банальних істин, — вишкірився Хантер. — Що ж до вас, то ви, здається, не тільки граєте в баскетбол, але й друкуєте іноді реферати?
— Коли не вживати множини, тоді справді так.
— Реферат про земний магнетизм і людський розум належить вам?
— На ньому стоїть моє прізвище.
— І викладені там думки — теж ваші?
— Інших претендентів ще не знайшлося.
Хантер поторохтів порожніми бляшанками від пива, зазирнув у пластикову посудину, де ще хвилину тому парувала ароматна кава, з жалем відсунув її від себе.
— Уявіть собі: я прочитав ваш реферат.