Читать «Озма з країни Оз» онлайн - страница 27

Привітавшись із друзями, Дороті витягла з кишені ключ від Тік-Така й накрутила дійову пружину, так що він зміг уклонитись як годиться, коли його знайомили з рештою. А Дороті тим часом розповіла, який корисний був їй Тік-Так. Тоді Страхопуд і Залізний Дроворуб іще раз потисли Механічному Чоловікові руку й подякували йому за те, що він захищав їхню приятельку.

Потім Дороті спитала:

— А де Біліна?

— Не знаю, — відказав Страхопуд. — А хто це — Біліна?

— Руда Курка, ще одна моя приятелька, — занепокоєно відповіла дівчинка. — Що ж із нею сталося?

— Вона в курнику на задвір’ї, — сказала Принцеса. — Моя вітальня не для курей.

Не чекаючи дальших пояснень, Дороті побігла визволяти Біліну і зразу за дверима налетіла на Jleва-Боягуза, ще впряженого в колісницю поряд із великим Тигром. У Лева-Боягуза між вухами красувався великий бант із блакитної стрічки, пов’язаний на довгій гриві, а в Тигра був червоний бант на хвості, перед його волохатим кінчиком.

Дороті вмить радісно обняла Лева.

— Я така рада, що знов бачу тебе! — вигукнула вона.

— Я теж радий, що бачу тебе, Дороті, — сказав Лев. — Ми з тобою побували в гарних пригодах, правда ж?

— Атож, — відказала вона. — Як ти живеш?

— Я такий самий боягуз, як і був, — лагідним голосом відповів звір. — Будь-яка дрібничка лякає мене, і моє серце починає калатати. Але дозволь познайомити тебе з моїм новим другом, Голодним Тигром.

— О! Ти голодний? — спитала Дороті, повернувшись до другого звіра, який саме смачно позіхав, відкривши два ряди жахливих зубів і пащу, таку велику, що будь-кого налякала б.

— Страшенно голодний, — відповів Тигр, люто клацнувши зубами.

— То чом ти не з’їси чогось? — запитала вона.

— Марна річ, — сумно сказав Тигр. — Я вже пробував, та однаково знову роблюсь голодний.

— Ну то й я ж так само, — сказала Дороті. — Але я знов їм.

— Так ти ж їси всяку всячину, а тому воно не вадить, — відказав Тигр. — Ну, а я лютий звір, і мені хочеться їсти всякі бідолашні живі створіннячка, від ховрашка до повненького немовляти.

— Яке страхіття! — вигукнула Дороті.

— Отож-бо, — сказав Голодний Тигр, облизуючись довгим червоним язиком. — Повненькі немовлятка! Як смачно звучить! Але я зроду жодного не з’їв, бо сумління підказує мені, що так робити негарно. Якби я не мав сумління, то, мабуть, їв би немовлят, а потім знову робився голодний, і вийшло б, що я занапащаю немовлят без пуття. Ні!

Голодним я народився і голодним помру. Зате не матиму на сумлінні жорстоких учинків, за якими шкодував би.

— По-моєму, ти дуже добрий Тигр, — сказала Дороті, погладивши величезну голову звіра.

— Оце вже ти помиляєшся, — відказав той. — Я, може, добрий звір, але тигр із мене поганий, просто ганьба. Адже така в тигрів природа — бути жорстокими й лютими, і я, відмовляючись їсти невинні живі створіння, роблю так, як досі ще не робив жоден добрий тигр. Ось чому я покинув ліс і пристав до мого друга Лева-Боягуза.